У Запоріжжі відкрили виставку, яку не можна пропустити

У Запоріжжі відкрили виставку одного з найкращих фотохудожників, легенди українського фотомистецтва Олега Бурбовського

80 вибраних фотографій за 65 років творчої діяльності показав відомий запорізький фотохудожник Олег Бурбовський на своїй персональній виставці до 85-річчя. Це подія, яку не можна пропустити. Олег Олександрович — приголомшливий портретист, метр українського фотомистецтва, один із засновників знаменитого Запорізького фотоклубу, голова Запорізької обласної організації Національної Спілки фотохудожників України.

Привітати легенду української фотографії, Почесного громадянина Запоріжжя Олега Бурбовського прийшов відповідальний секретар Запорізької міської ради Анатолій Куртєв, вручив Подяку виконавчого комітету міськради.

— Хочу подякувати вам від імені всіх запоріжців за те, що ви зробили та продовжуєте робити для нашого міста. Без вас було б, мабуть, прісно, — сказав Анатолій Куртєв.

А після офіційного привітання, подивившись виставку, Анатолій Куртєв поцікавився, як Олегу Бурбовському вдається вмовляти позувати дівчат (на виставці є й чимало фотографій ню).

– Вони самі приходять, – відповів Олег Олександрович. — Приходили та питали: «Можна зробити ню?» — «Немає проблем».

Поспілкувався Олег Бурбовський й з журналістами, розповів про виставку:

— Тут є і мої перші фотографії 1960-1961 років, які виставлялися на професійних виставках. Є роботи різних років. Довелося мені зустрічатися і дружити з найцікавішими людьми, робити їхні портрети. Найулюбленішим моїм другом був Зіновій Гердт, у нас виявилися споріднені душі. Коли він приїхав до Запоріжжя – Гердт був у нас чотири дні – я покинув роботу, ми були нерозлучні, розмовляли з ним до глибокої ночі.

«Дружина дозволила мені знімати ню після п’ятдесяти років»

— Олег Олександрович, чому вам близький жанр портрета?

— Тому, що людина – це найголовніше. Людина, жанрові фото, зустрічі на вулицях із людьми – все це дуже приваблювало. І пейзаж, природу я завжди дуже любив. І, звичайно, любов до юності, до жінки — це завжди в душі, завжди було цікаво. Я багато знімав гарних дам. Дружина дозволила мені знімати ню після п’ятдесяти років. А потім сказала, що помилилася, треба було дозволити після сімдесяти (сміється).

Через мій об’єктив пройшло багато цікавого, трагічного та радісного. Жоден приїзд президентів, почесних людей не обходився без того, щоб я робив їм альбоми, починаючи від Кравчука, Кучми. Тільки Ющенко чомусь не робив альбому.

– У яких країнах ви виставлялися?

– У Польщі, Німеччині, Югославії, США… Виставляв багато робіт на закордонних виставках. У мене була велика дружба з нашим головою обкому Михайлом Всеволожським. Я розповів, що у нас у Запоріжжі фотографія процвітає, а надсилати фото на закордонні виставки ми могли лише через Москву. І він домігся, щоб наші запорізькі фотографії ми змогли відправляти безпосередньо на митницю. Тоді преса писала, що фотографія процвітає у Москві, Ленінграді, у Прибалтиці та у Запоріжжі. Ми отримали величезну кількість нагород. І до сьогоді маємо знаменитих фотографів, які зробили великий внесок у світову фотографію. Знають нас за кордоном. І фотоклуб наш процвітає майже шістдесят років, а наша організація «Союз фотохудожників» одна з найкращих в Україні.

«Кіт подарував мені таку мить»

— Які б ви виділили три епохальні фотографії, що є на виставці?

— «Позаду ціле століття» зі старою жінкою, 1961 року. Фотографія пройшла усі найбільші виставки.

«Чорний кіт», це початок 1960-х років. Тоді Окуджава навіть вірші написав про чорного кота. Він захоплювався фотографією, ми зустрічалися, створювали Спілку фотохудожників Радянського Союзу.

Третє фото? Важко вибрати. Дуже люблю портрет Колі Колядко (запорізького художника, який рано пішов із життя. — Ред.). Він такий теплий, природний, людяний.

— Як вам удалося так виразно сфотографувати чорного кота?

— Я йшов з фотоапаратом вулицею Таганрога (де навчався в радіотехнічному інституті. — Ред.), кіт сидів за ґратами на вікні старовинного будинку. Я підійшов, націлив камеру. Кіт узявся лапою за ґрати, а потім одразу зістрибнув — подарував мені таку мить.

Про три доленосні випадки з життя Олега Бурбовського, а також про один екстремальний (спойлер — зйомки першого енергоблока ЗАЕС з божевільної висоти) читайте за посиланням.

Приходьте!

Виставка Олега Бурбовського працюватиме у Виставковій залі Союзу фотохудожників (фотоклубі) орієнтовно місяць-півтора.