“Запорозькі берегині” організували у Запорізькому військовому госпіталі захід до Дня вишиванки
Голова громадського об’єднання “Запорозькі берегині” Олена Шевчук з перших днів війни практично щодня буває у цьому медичному закладі Міністерства оборони України. Олена — єдиний офіційний волонтер госпіталю. Її покликав сюди, на жаль, вже колишній командир Віктор Писанко.
Разом з дівчатами зі своєї організації Олена була в госпіталі 24 лютого, коли почали прибувати перші поранені окупантами військовослужбовці ЗСУ. Як згадує волонтер, вони плакали, дивлячись на хлопців, які були в крові.
І з того часу Олена Шевчук і “Запорозькі берегині” стали опікуватися госпіталем — збирати та привозити гуманітарну допомогу. Спочатку це були ліки, зараз в основному доставляють продукти, одяг та взуття для поранених бійців тощо.
Олена Шевчук організувала у госпіталі низку культурних заходів. Сьогодні, у День вишиванки, вона організувала фотосесію у вишиванках для лікарів та волонтерів.
А для лікаря-волонтера Івана та волонтера Оксани Корчинської запоріжанки провели обряд-посвячення “на мир та гарну долю”. Основний атрибут обряду — “сімейний рушник”, який вишивали 50 майстринь. Вважається, що якщо над людиною потримати цей рушник, бажаючи при цьому усіляких гараздів, то вона буде здорова та щаслива.
“Хай скоріше настане мир! Щоб у госпіталі було менше поранених, а пацієнти щоб якнайскоріше одужували, — бажала Івану Олена Шевчук. — І хай виконуються всі бажання!”
Як розповів “Індустріалці” Іван, у госпіталі він лікар-волонтер, прийшов сюди сам. За спеціальністю — лікар медицини невідкладних станів.
— Колись працював у бригаді швидкої допомоги в Запоріжжі, — розповідає лікар. — Років сім був поза роботою, була своя компанія.
Але розумію, що зараз потрібно займатися не зароблянням грошей, а допомагати хворому. Тому прийшов у госпіталь. Взяли, наразі допомагаю на приймальному покої.
Іван прийшов 29 квітня. До цього з початком широкомасштабного вторгненняросії займався волонтерством. Виїжджав у місто Хуст, де займався збором “мілітарі” — тобто всього, що можна хлопцям, які боронять нашу країну, передавати. А ще 2 місяці працював на медичному складі, возив медикаменти в Чернігів та Житомир.
Працюючи лікарем, допомагати військовим не кидає.
— Зібрали гроші на оптичний приціл, передали, сьогодні приїжджає дороговартісна “пташка”, яку теж передамо на передову, — продовжує Іван.
Лікар-волонтер, за його словами, входить в найбільшу бізнес-асоціацію країни “Board Україна”, яка об’єднує близько 1600 підприємців з 13 міст, які заснували свої компанії, а також в організацію “Board Запоріжжя”, в якій 56 учасників.
— Зараз шиємо спальники бійцям на передову, та ще багато чого, я переорієнтував швейний цех, — розповідає Іван.
Пройшовши обряд — посвяту, лікар-волонтер повернувся на роботу. Будемо сподіватися, що все, що йому дівчата набажали, здійсниться.
Юля Савченко, яка одягла вишиванку, також працює у госпіталі волонтером. До війни працювала офіс-менеджером. Компанія призупинила свою роботу і вже 26 лютого Юля прийшла волонтерити в госпіталь.
— Я допомагаю хлопцям вдягатися, слідкую, щоб у них були “мильно-рильні засоби”, — каже Юля. — І головне — підтримую їх емоційно. Каву разом п’ємо, розмовляємо. Вони повинні знать, що вони воюють з ворогом недарма, що ми їх поважаємо та пишаємося нашими захисниками.
— Юлю, а що для вас вишиванка, яка вам дуже, до речі, личить?
— Це наша національна ідентичність. День вишиванки для мене дуже символічне свято. В цей день ми особливо відчуваємо себе українцями, адже у нас є “код нації”. Те, що нас усіх об’єднує!
До речі, компанія, де працює Юля, вже потихеньку відновлює свою роботу. Так що дівчина вже іноді виходить на роботу. Але в основному вона тут, підтримує наших військових.
Прикомандирований лікар-хірург з Ужгорода Юрій Поканич, за його словами, має 6 вишитих сорочок.
— Жінка — фанат вишиванок, вона сама з Самбора Львівської області — розповідає Юрій. — Ця, в якій я сьогодні, — похідна, брав її з собою в АТО. Був добровольцем в Станиці Луганській в 2017 році.
Зараз мобілізувався, призвався в Збройні Сили України і потрапив сюди, у Запорізький військовий госпіталь.
Роботи у хірургів, на жаль, вистачає — госпіталь у Запоріжжі прифронтовий, сюди евакуюють бійців з передової. Вистачає і дуже важких поранених. Юрій живе в госпіталі. Каже, що з 9 березня у Запоріжжі бачив тільки госпіталь та ще відділення “Нової пошти” №14.
А Наталія Бухальська прикомандирована до госпіталю з мелітопольської військової частини. До Запоріжжя приїхала в перший день війни. Вела курси з тактичної медицини, зараз працює в приймальному відділенні.
У Наталії вдома дві вишиванки, є вишиванки і у двох доньок, яким 9 і 26 років. Доньки зараз за кордоном, старша збирається повертатись в Україну.
— Вишиванка для мене — це символ рідної країни, — ділиться Наталія. — Це краса жіноча, сила жіноча. І магія якась. Це заворожує.
І для лікаря ультразвукового дослідження Олени Киви вишиванка, в першу чергу це символ жіночності, символ нашої країни, нашої української жінки.
— Це щось дуже ніжне, гарне, що завжди буде надихати, — говорить Олена. У неї вишиванки немає, але є сукня з українським орнаментом, яку вона сама пошила.
Ірина Соболєва дуже любить вишиванки і одягає їх з радістю на усі заходи, які проводять “Запорозькі берегині”. З початком війни Ірина працює волонтером у госпіталі, вони тут знаходяться разом з Людмилою Даниленко постійно.
Ірина — співачка, а ще вона займається вишивкою і завжди бере участь у вишиванні рушників, які організовують “Запорозькі берегині”. Так, останні кілька днів Ірина вишиває рушник, присвячений Запоріжжю.
— Почала вишивати у 2014 році, коли почалася війна на сході України, — розповідає Ірина. — Чоловік пішов добровольцем, а я з переляку почала вишивати коней. Не розуміла якими нитками треба вишивати, не знала, які є техніки вишивки. Мені просто хотілося вишивати, щоб, як то кажуть, “кудись діти свої мізки”.
Спочаьтку вишивала бісером. А потім дівчата запросили добучитися до вишивання рушника. Взагалі я ніколи не вишивала, окрім уроків праці в школі, якимось “стебельком”. А тут рушник! Мені показали як треба і справа пішла. Спочатку вишивала гладдю. Потім стала хрестиком.
А тепер для нового рушника опанувала техніку “качалочки”. Подивилася в інтернеті на зразок і стала вишивати. Уже два дні нікому не дзвоню, не читаю новин. Вишиваю!
Ксенія Мороз, яка працює у госпіталі, — це запорізька гуру вишивки. Розробляє малюнки для знакових рушників, які вишиваюить “Запорозькі берегині”, сама вишиває сорочки. Сьогодні була у вишитій власноручно.
Ксенія також викладає на безкоштовних курсах вишивки, вчить бажаючих творити голкою та нитками.
— Вишита сорочка для мене — це зв’язок з предками, — каже Ксенія Мороз. — Сила їх духу, сила життя. У мене є до десятка вишиванок, збираю колекцію. На замовлення не вишиваю, є такі, що дарую.
Хочу створювати свої і показувати людям, яка цінність у нас є.
Завдання “Запорозьких берегинь” — показувати свою творчість, свою діяльність. Щоб зацікавити людей. Щоб вони долучались до нашого руху вишиваного. Щоб вивчали наші традиції, вчили наші техніки вишивки.
Крім жіночих вишиванок, голова ГО “Запорозькі берегині” Олена Шевчук принесла у госпіталь кілька рушників. З “сімейним” проводили обряд — посвяту. Ще один — сучасний, присвячений Запоріжжю, його майстрині ще не закінчили.
А ще один — старовинний, йому більше 150 років. Цей рушник, вірніше одну його частину, Олені подарувала поважного віку запоріжанка. Друга частина цього вінчального рушника знаходиться у подруги дарувальниці у Хмельницькому.
Олена показувала цей раритет своїм “берегиням” на площі Маяковського, де вони відзначали День вишиванки.
Фото Олександра Прилепи
Читайте також: У Запоріжжі презентували велику піцу «Код Перемоги»
Читайте наші новини на сайті zprz.city
Сообщение У Запорізькому військовому госпіталі волонтери провели магічний обряд появились сначала на Індустріалка — новини Запоріжжя.
Источник: http://iz.com.ua/zaporoje/u-zaporizkomu-viyskovomu-gospitali-volonteri-proveli-magichniy-obryad
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook
