Ушел из жизни член Национального союза журналистов Валерий Белый из Полог
Валерий Белый родился 2 января 1946 года в Гуляйпольском районе. Но большая часть его жизни связана с Пологами, где происходило его становление в журналистике и профессиональный рост.
20 лет, в 1970-1990 годах, Валерий Белый работал заведующим отделом радиовещания. Затем почти 10 лет Валерий Иванович был собственным корреспондентом газеты «Индустриальное Запорожье».
Когда должности собкоров в «Индустриалке» начали сокращать, Валерий Белый пришел в газету «Пологівські вісті» на должность заведующего отделом.
Эту районную газету много лет возглавляла его супруга, замечательный журналист и человек Людмила Васильевна Белая.
— Він завжди був у гущі подій, він жив своєю професією, віддавався їй сповна. Його передачі любили, його публікаціями зачитувались, його талановите перо не раз перемагало у творчих конкурсах різноманітних рівнів.
Він був майстром слова, наставником молодих журналістів, пристрасним радіолюбителем, надзвичайною людиною. Не віриться, що був – і що його не стало.
Не віриться, що не прийде до редакції, не поцікавиться справами і, незважаючи на всі свої болячки, жартуватиме, розповідатиме веселі історії із репортерського та газетярського життя, — говорится в некрологе, опубликованном на сайте газеты «Пологівські вісті”.
На сайте газеты можно найти замечательный рассказ Валерия Белого о том, как ему пришлось однажды выполнять задание, поступившее от руководства областного радио.
… Багато років присвятив журналістиці наш відомий земляк – Валерій Іванович Білий. У молоді роки, з 1970 до 1990-го, працював на радіо. Як зізнається Валерій Іванович , досі сниться, що на інтерв’ю магнітофон взяв, а мікрофон забув. Валерій Білий не лише класний журналіст, а і дотепник та душа компанії. Багато історій розповідав колегам і завжди вони були захоплюючими, смішними та цікавими. Вже стала легендою одна із історій Валерія Білого про літак та бабіну, яку вкрай потрібно було передати до Запоріжжя, щоб встигнути на ефір Запорізького обласного радіо. До вашої уваги пропонуємо цю розповідь Валерія Білого.
ЯК НАЗВА МІСТА ПОЛОГИ ДОПОМОГЛА ЛІТАК ПОСАДИТИ
Свого часу у журналістів було правило – виконати завдання редакції за будь-яких обставин. Та й як можна було інакше, якщо у ранковому випуску новин радіо повідомило, що сьогодні відкривається директивна будова п’ятирічки – Пологівський олійноекстракційний завод і про цю подію детальніше буде розповідь у вечірньому випуску новин.
Тобто, мені, як кореспонденту радіо, треба було побувати на відкритті (це сталося у кінці грудня 1974 р.), підготувати репортаж і, щонайменше за півтори години до випуску, передати плівку до Запоріжжя.
Визначна, а для Поліг історична, подія відбулася. Записую розповіді будівельників та експлуатаційників, бадьору музику духового оркестру, виступи на мітингу. А на нього приїхали керівники області та України, значить моя відповідальність зростає.
Повертаюся до студії. Роблю монтаж записів, бо треба все основне вкласти в 10 хвилин ефіру, пишу текст репортажу. Ведеться остаточний запис. Нарешті плівка готова. Тепер її треба передати в Запоріжжя.
Телефонні канали для цього не були придатні, а Інтернету тоді взагалі не знали. Не підходив і традиційний варіант використання міжміського автобуса, бо часу залишалося мало.
Це було передбачено, і з районним керівництвом заздалегідь домовився про виділення спеціальної машини. Починаю дзвонити, але безрезультатно.
Все районне начальство на обіді в честь відкриття ОЕЗу, біля високих гостей.
Що робити? А тут і головний редактор Олександр Михайлович Гімельфарб постійно дзвонить, стурбований, вимагає репортаж.
Радіостудія тоді була в одному дворі з стоматологічною поліклінікою. Біжу до товариша Михайла Галки. У нього інвалідський “Запорожець”.
Щоправда тільки з одним водійським сидінням, але то, не проблема. Можна під’їхати на аеродром. Там домовився, що допоможуть передати плівку літаком.
На аеродромі працював теж Михайло, але Бородін. Він вмикає радіостанцію, слухає ефір, але жодного літака, який би пролітав над Пологами не чути. Та й погода була нельотна. Мороз, сильний вітер.
– Піди, може почуєш звук двигуна, – пропонує Михайло і киває за вікно.
Чути тільки завивання вітру і раптом… неначе й справді є гудіння двигуна. А можливо то галюцинація…
Забігаю на радіостанцію, Михайло робить виклик в ефір і йому відповідає якийсь борт.
– Це аеродром Пологи, прошу вас зробити на хвилинку посадку, – звертається він до льотчика.
– А что это такое, Пологи?
– Городок небольшой.
– Странное название, что означает Пологи? И зачем нам садиться?
І тут, не пам’ятаю у кого, з’явилася “геніальна” ідея. Міша пояснює, що Пологи у перекладі на російську означає “роды”. І тут, на аеродромі, жінка, у якої скоро почнуться пологи, її треба терміново доставити в Запоріжжя.
– Странный у вас город, Родами называется, а рожать надо в Запорожье, – відповідає льотчик. – Дайте параметры, сейчас попробую.
Хапаю пакет з плівкою біжу на посадочну смугу. А ось і літак торкнувся землі, котиться по доріжці. Я до нього.
Льотчик вистрибнув з кабіни, невдоволено питає чого я сам, чому жінку не привів? Мовляв, екіпаж поспішає.
Намагаюся розповісти істинну причину його посадки, але льотчик не второпає, питає де породілля? Ткну йому пакет з плівкою, знову пояснюю ситуацію.
Нарешті льотчик зрозумів.
– Та ви що? З глузду з’їхали?! Це диверсійна акція. В пакеті може бути вибухівка, нам це категорично забороняється! – Кричить він гучніше за двигун літака і вітер.
Щоб довести, що в пакеті магнітофонна плівка, а не вибухівка, я його розриваю. І котушка з плівкою випадає з рук, котиться по доріжці, плівка розмотується.
Біжу за нею, намотую плівку. Льотчик виявився співчутливим, допомагає намотувати плівку, хоча й лається. Змотали, загорнув у папір. Літак полетів з плівкою на Запоріжжя.
Тепер чимдуж у місто, до телефону, щоб машина з радіоредакції виїхала, встигла зустріти літак, плівку забрали.
Подзвонив головному редактору, пояснив.
– Репортаж хоч не довший, як на 10 хвилин? – Роздратовано запитав Олександр Михайлович Гіммельфарб
– колишній фронтовий журналіст і вже пом’якше додав. – Як же тобі вдалося літак посадити? Такого ще не було.
Поклав трубку, але я не зітхнув полегшено, а почав, як риба хапати повітря. Михайлу Михайловичу Галці довелося застосувати свої медичні знання. Приніс нашатирного спирту з його допомогою і привів мене до тями після нервової напруги. Ввечері вся область почула, як у Пологах відкривали ОЕЗ, а наступного ранку про це взнала і вся Україна.
Смерть разлучила ненадолго
И в памяти сотрудников “Индустриального Запорожья” Валерий Белый останется как очень порядочный человек, профессионал своего дела, заядлый радиолюбитель, а еще — любящий муж и отец.
Замечательным, очень душевным человеком была и его жена Людмила Васильевна. К сожалению, после тяжелой болезни она ушла из жизни в марте 2018 года.
Валерий Иванович очень тяжело переживал смерть любимой жены. Как оказалось, ее смерть разлучила их ненадолго. Земля пухом…
«Индустриалка» выражает искренние соболезнования родным Валерия Белого в связи с непоправимой утратой.
Читайте также: Известная запорожская журналистка ушла из жизни скоропостижно
Сообщение В Запорожской области ушел из жизни известный журналист появились сначала на Индустриалка — новости Запорожья.
Источник: http://iz.com.ua/zaporoje/v-zaporozhskoy-oblasti-ushel-iz-zhizni-izvestnyiy-zhurnalist
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook
