На шляху до олімпійських стартів Анна Пономаренко прийняла чимало викликів. Робота за кордоном, серйозна травма, тренування і змагання поруч із доглядом за немовлям не завадили Stefani стати однією з найяскравіших українських бігьорлз.
Про представницю України в брейкінгу на Олімпійських іграх Анну Пономаренко – в матеріалі РБК-Україна.
З льодової арени – в андеграунд
Анна Stefani Пономаренко народилася у Харкові. З ранніх років її життя було активним: спочатку дівчинка займалася народними танцями, а у дев’ять років вмовила батьків відвести її на ковзанярський спорт.
«Тренування та обладнання були дорогими, тож це було складним рішенням для родини. Тому я назбирала грошей, домовилася, щоб мені продали старі ковзани», – так почалася ця історія».
Фото: Анна Stefani Пономаренко (Street Culture)
Захоплення цим спортом переросло у серйозне заняття. Протягом наступних років Анна багато тренувалася і досягла значних результатів – зокрема, посіла третє місце на чемпіонаті України серед юніорів: «Думаю, саме ковзанярський спорт прищепив мені цю жагу до змагань, до перемог», – ділиться Stefani.
Та у 14 років дівчинка постала перед серйозним вибором. З одного боку, настав час робити наступний крок у кар’єрі на ковзанах: переходити у спортивне училище, готуватися до виступів у збірній і зрештою – до Олімпійських ігор. Та з іншого боку, у неї з’явилося інше неочікуване захоплення – брейкінг.
«Навколо мене багато хто цікавився хіп-хоп культурою. Мені як дівчинці, що танцювала народні танці, теж хотілося бути частиною чогось сучаснішого, чогось, що здавалося крутішим», – каже Анна.
Фото: Анна Stefani Пономаренко (Street Culture)
Саме з брейкінгом Stefani познайомилася майже випадково. Якось разом з другом вони грали на PlayStation у Tekken 3. Один із персонажів дівчини бився у стилі капоейра – це афробразильське бойове мистецтво, що поєднує акробатику та танець. «Сказала йому: ось, я хочу танцювати якось так. А він відповів, що мені потрібен брейкінг», – згадує бігьорл.
На той момент у Харкові проходив фестиваль Snickers Урбанія. Так вийшло, що Анна потрапила якраз на батли бігьорлз – і відразу була вражена. «Це був шок. Тоді батлила бігьорл Belka і показувала таке, що я миттєво зрозуміла – це моє».
З того моменту Stefani почала займатися брейкінгом. За рік вона кинула народні танці та не сказала цього батькам: «Мама дізналася лише через ще один рік: подзвонили з колективу й попросили віддати костюми, якщо ми не збираємося ходити», – згадує бігьорл.
Фото: Анна Stefani Пономаренко (Street Culture)
А потім Анна зустріла тренера, бібоя Serj, і з цього моменту в неї почалися, як згадує, «повноцінні тренування», а згодом – серйозні досягнення на змаганнях і батлах. Тоді повідомити про захоплення довелося й батьку. «Це було дуже нервово. Для цього навіть приїхав бібой Serj і довго з ним розмовляв. Зрештою, батько дав добро», – каже Stefani.
Та скоро на бігьорл чекало перше серйозне випробування. Дівчина не змогла вступити до університету на «бюджет» – довелося шукати роботу та поєднувати її з тренуваннями й батлами. За рік Stefani все ж потрапила у виш, втім, щасливішою від цього не стала. «Я відчувала, що застрягла в Україні: хотіла виїхати за кордон, щоб отримати більше можливостей займатися брейкінгом».
Доленосний вибір
Відтак Анна опинилася у Китаї. Дівчина підписала контракт з танцювальним колективом, що гастролював з шоу концертними майданчиками країни. Stefani пропрацювала в Піднебесній рік, а далі переїхала до Туреччини. Робота була схожою: шоу-балет з цирковими та акробатичними елементами, що давав вистави в курортних містах.
На два роки Stefani, як зізнається, повністю забула про брейкінг. На нього банально не залишалося ані часу, ані сил – весь ресурс забирали репетиції та виступи. Та одного дня все змінилося.
«Після першого контракту в Туреччині я приїхала в Україну і потрапила на Yalta Summer Jam. І побачила, наскільки сильно виріс рівень у бігьорлз, наскільки все це було круто. Пам’ятаю, що тоді відчула неймовірну образу на себе: за те, що здалася, не зробила все, щоб досягти успіху. Вирішила, що треба повертатися у «гру», – згадує Анна.
Фото: Анна Stefani Пономаренко (Street Culture)
Та на неї чекав черговий, майже річний контракт у Туреччині. Як Stefani не намагалася, поєднувати репетиції та виступи у шоу-балеті з тренуваннями було неможливо. «Мій робочий день починався о 8-й ранку, а закінчувався о 23-й. Я змушувала себе займатися брейкінгом ще кілька годин, але такий ритм витримати було майже нереально».
Зрештою, неймовірне фізичне і моральне навантаження далося взнаки. Одного дня дівчина прокинулася і зрозуміла, що не може ворушити верхньою частиною тіла. Лікарі поставили діагноз «грижа з ускладненнями» і запропонували дві опції: зробити операцію, що поставило б хрест на кар’єрі Stefani – або пройти реабілітацію, яка може не дати жодних результатів. 22-річна дівчина опинилася в чужій країні з найскладнішим вибором у своєму житті.
«Це було неймовірно страшно, я думала, що моє життя на цьому закінчилося. Не могла повірити, що тепер завжди буду паралізованою, а з іншого боку – не здатна була уявити себе без танців, брейкінгу. Тож вирішила проходити реабілітацію», – згадує Анна.
Відновлення зайняло тижні та, на щастя, дало результат. Утім, не встигла Stefani набрати хоча б прийнятну форму, як довелося повертатися до роботи. «Мені сказали прямо: або розривають мій контракт і повертають в Україну, або в якомусь форматі вводять у шоу. Перший варіант я навіть не розглядала». Та взаємодія з колективом, як зізнається дівчина, допомогла прискорити реабілітацію.
Анна каже, що травма була для неї знаком: треба щось змінювати. Той контракт у Туреччині став для неї останнім. Дівчина почала шукати інші варіанти і знайшла привабливу можливість у Великій Британії.
Материнство та Олімпіада
Робота в Англії була схожа на попередній досвід Stefani: дівчина гастролювала з цирковою трупою. Та з однією визначальною різницею: графік був значно вільнішим, і Анна змогла сфокусуватися на адаптації та заняттях брейкінгом. Власне, після року роботи в цирку дівчина майже повністю віддала себе улюбленому заняттю. Каже, що фактично з цього моменту почалася її професіональна кар’єра.
Спочатку були невеликі батли у Великій Британії, згодом – виїзди в інші країни. Регулярні тренування та виступи привели Stefani до її визначального, як вона сама називає, івенту – відбіркового турніру Red Bull BC One. «Я його гучно виграла, і для всіх це стало сюрпризом. Ніхто не знав про мене, і всі були шоковані», – згадує Stefani. А на основному чемпіонаті дівчина пройшла зі сітки Last chance на головну сцену – і остаточно заявила про себе на глобальній арені.
Фото: Анна Stefani Пономаренко (Street Culture)
Як каже Анна, наступний рік вона «сяяла»: вигравала батли, отримала пропозицію спонсорства від Nike. Загалом – була на піку кар’єри. Та потім їй довелося приймати чергове непросте рішення. «Я зрозуміла, що брейкінг мене сильно затягує. І якщо все продовжиться в такому ж ритмі, в мене не буде можливості здійснити ще одну свою мрію – стати мамою», – зізнається Stefani.
Так почався новий етап в житті дівчини. Та й під час нього вона не збавляла темп: на третьому місяці вагітності взяла участь у першій кваліфікації на Олімпіаду в Мадриді, а тренувалася, як зізнається, аж до сьомого. Каже, що було важко, та професійні успіхи надихали й надавали сил.
Власне, саме Олімпійські ігри стали головною мотивацією для Stefani швидко відновити форму. Через піврічну перерву бігьорл пропустила два кваліфікаційних змагання – і після цього повернутися в перегони, як зазначали колеги, було майже неможливо. «Коли я почула слово «неможливо», одразу зрозуміла: я це зроблю. Ви не знаєте з ким зв’язалися», – напівжартома каже Анна.
Уже за чотири дні після пологів Stefani відновила тренування. «Зручно, що зал знаходиться поруч з домом. Годувала дитину і бігла в зал – і так кілька разів на день». А вже за 2 місяці Анна приїхала на кваліфікаційні змагання до Японії – і посіла п’яте місце, чим здивувала абсолютно всіх.
Переглянути цей допис в Instagram
Допис, поширений The Olympic Games (@olympics)
Наступний рік Stefani успішно виступала на відбіркових турнірах до Ігор у Парижі. І паралельно виграла ще декілька престижних змагань, зокрема зі «сріблом» чемпіонату Європи.
Анна згадує, як у 14 років, коли ще займалася ковзанярським спортом, розповідала подрузі про бажання виступити на Олімпіаді. Зараз вона вже не підліток, а мати; змагається не на льоду, а на брейк-танцполі. Та попри всі виклики й повороти долі – вона на порозі втілення своєї мрії.
До слова, раніше пригадали шлях бібоя Intact Курносова в судді Олімпіади-2024.
При написанні матеріалу використовувалася інформація ресурсу UA Breaking.
