“На війні немає сірих буднів. Це в цивільному житті день може пройти і навіть немає що згадати, а на війні — про кожен день можна книжку писати, не те, що згадати щось”.
Так говорить про службу головний сержант батальйону 118-ої окремої механізованої бригади на позивний “Братан”.
Він родом з Чернігівської області пережив окупацію. В перші дні повномасштабної війни, на в’їзді у Чернігів зустрів колону російських військових.
“Це була піхота на бронетехніці. Нас “обшманали”, перевірили і відпустили. Ми поїхали на Чернігів. Він вже був частково оточений”, — розповідає 39-річний чоловік.
У 2022 році, щойно вийшовши з окупації, пішов до військкомату. На той момент як раз був створений 31 окремий батальйон, а потім вже і 118-та омбр. Спочатку у війську був стрільцем, потім водієм, старшим техніком роти. Каже, що на бойові завдання ходили всі, незалежно від посад. “Братан” розповідає про важкі бої за Роботине та в Малій Токмачці.
“Кожен вихід неповторний. Ти йдеш туди, де можна максимально швидко “забаранитися”, вмерти. Кожен вихід цікавий. Немає такого, що ти прийшов, посидів, покурив і пішов”, — говорить він та згадує, як у 2023 році, коли до позицій ще можна було доїхати на машині, разом із побратимом потрапили під “Град”.
“Нас машина закинула на позицію. Ми були з Вадіком, вийшли забрати воду і харчі і в цей момент почались виходи “Граду”. Повернувся назад і в метрах 70-ти від мене побачив перший розрив. Ми лягли, Вадіка “затрьохсотило” в ногу, жар від розривів, від вогню відчувався обличчям. Вадіку осколок попав через берці в п’ятку, наклав йому турнікет та відтягнув. Ми потім воду і їжу забрали. І сміялись, і налякані були…. Ось таке … життєве”, — згадує боєць.
Від частих виходів на “бойові” чоловік неабияк втомився морально. Зізнається: хотілося трохи перепочити. Тому, посеред літа 2024 року він прийняв складне рішення — звільнився зі служби. Пояснює, що мав для цього всі законні підстави, адже є батьком чотирьох неповнолітніх дітей. Щоправда у цивільному житті затримався лише на 10 місяців. На довше його не вистачило і в травні 2025-го повернувся в рідну бригаду.
“Тяжко на “гражданкє” зідзвонюватися з хлопцями і знати, що війна не закінчилась, ходити на роботу і ввечері спати в “кроваткє”. Не легко воно…. Люди ховаються, ТЦК їх лякає, ще щось лякає… їм зручно вдома жити. Я в райцентрі невеликому живу, але там працюють ресторани, люди відпочивають, святкують дні народження. Що вони собі думають? На мою думку це трошки неправильно”, — говорить.
“Вас це бісить?”
Відповідає чесно і одразу:
“Канєшно. Дуже”.
“За ті 10 місяців поки вас не було, тут щось змінилось?”
“Все кардинально змінилось. Якщо ж говорити взагалі про фронт, то коли був в піхоті, то була війна піхоти і артилерії, а зараз на 90% — це війна дронів, а люди як додаток. Але будь-яка війна закінчується перемир’ям. Ну чисто фізично ми не можемо знищити росію і вона не може знищити нас. Зараз все впирається в забезпечення дронами, комплектуючими. Це не так просто, як може здатися”, — говорить “Братан”.
Він пояснює, що навіть, коли якийсь виробник передає умовно 100 дронів, то для аби полетіли на завдання, треба купити для них купу запчастин, перепрошити. Більше того, дронарям треба генератори, бензин для нього, антени і більшість з цього військовим доводиться купувати за власні кошти.
Якби складно не було на фронті, він жодного разу не пошкодував про те, що вирішив повернутися. Зараз відповідає за підготовку новобранців, морально-психологічний стан, базову загально-військову підготовку. Каже, що не все робиться, як “книжка пише”:
“Вчу, щоб вони викинули з голови думку, що вони прийшли помирати. Спочатку їм донести, що вони попали в нормальну бригаду, тут нормальне керівництво. Люди з бойовим досвідом в управлінні бригадою”, — запевняє.
“Братан” чимало разів задавав собі питання, а чи лишиться у війську потім, коли війна скінчиться. Говорить, що відповіді поки немає. Але зараз точно знає, що на війні все більш динамічно все відбувається ніж в цивільному житті. Мовляв, тут немає сірих буднів.
Джерело: 061.ua
