Повномасштабна війна змінила життя кожного українця: зокрема, в лавах Сил оборони України боронять Батьківщину багато людей, які до 24 лютого 2022 року займалися діяльністю, часто не пов’язаною з військовою справою. Кожен з українських воїнів має свою власну історію, яка може стати прикладом для багатьох людей.
Представники Центру Стратегічних комунікацій ЗСУ опублікували інтерв’ю з Олександром «Фізиком» — вчителем фізики з Мелітополя, який з початком широкомасштабного вторгнення вступив до лав ЗСУ та наразі захищає Україну в 110 бригаді ТРО: він розповів про свій шлях від звичайного стрільця батальйону до посади заступника командира роти з МПЗ, про участь у боях під Мелітополем, власні плани на майбутнє та про важливість виховання наступних поколінь. Про це все детально інформує Акцент.
Представтеся будь-ласка.
Мене звати Олександр, позивний «Фізик», проходжу службу, чи воюю, в підрозділах 110 бригади 115 батальйону. На даний момент, я заступник командира роти.
Як почалася для Вас військова служба? Розкажіть про Ваш шлях.
Війну починав 24 лютого в своєму рідному місті Мелітополь. Як все почалося — так одразу і пішов. Пішов звичайним — тим, ким візьмуть, просто стрільцем. Мені дали одразу кулемет і я став кулеметником. Ділі мій шлях продовжувався: спочатку був кулеметником, потім дали мені відділення, бо побачили, що вмію трошки з людьми працювати. Побув командиром відділення, потім нас перекинули не те, що на інший напрямок, але змінили місце дислокації і вже став головним сержантом взводу. Виконував обов’язки командира взводу, а з часом став заступником командира роти. От, по сьогодняшній день — заступник з морально-психологічного запезпечення (МПЗ).
Олександр «Фізик», військовий 110 бригади 115 батальйону.
Скріншот відео. Розкажіть про МПЗ: які основні задачі Ви виконуєте в рамках своєї посади?
Цікава робота МПЗ, за старим його називають «замполіт», але я кажу: «Поле перейди — там замполіти, у нас немає». В першу чергу робота складається з підтримки особового складу в піднятті їх бойового духу, щоб вони, скажімо так, не опускали руки, не падали духом, а продовжували виконувати свої бойові задачі. (…)
Буває різне ставлення до цього: деякі вважають, що це взагалі якась людина, яка сидить там десь позаду підрозділу і займається якимись паперовими справами, але воно не зовсім так, бо така зараз ситуація, що приходиться брати на себе різну роботу — так само сидимо в окопах, стріляємо, намагаємося уразити ворога, атаки відбиваємо. Береш на себе все, що можеш, бо бувають ситуації, що якщо не ти, то інший не візьме той автомат в руки.
Розкажіть про історію Вашого позивного «Фізик»: як та чому він виник?
Позивний у мене такий «Фізик» з перших днів мабуть, я вже не пам’ятаю. Та «Фізик» того, що вчитель фізики з багаторічним стажем, працюю в школі. Я так кажу, бо досі працюю в школі, іноді так буває, що навіть задачі розв’язую з фізики.
Як почалося для Вас повномасштабне вторгнення?
24 лютого (2022 року — ред.) прокинувся від вибухів з дружиною, кажу «Подивись, що там пишуть — здається, почалася війна», вона подивилася в соцмережах, каже «Так…». Я встав, вдягнувся, поїхав одразу у військкомат, там кажуть «Іди звідси, хлопчик!».
Я поїхав на роботу, провів перший урок, так би мовити, і останній на той час: була можливість провести урок у своєму класі, я був класним керівником, провів «класну годину», сказав дітям, що «дивіться, війна, будьте обережними, треба йти, не знаю, коли побачимось». І все — зі школи я повернувся у військкомат, мені сказали, що є така організація під назвою «ТРО», чесно кажучі, я вперше почув про неї, мені тільки показали, де знаходиться штаб ТРО. Я туди поїхав — дивлюсь, там хлопці, чоловіки, навіть жінки, готують якусь лінію оборони. Подав свої дані, вони кажуть: «Питань немає, тримай зброю і вперед». І війна почалася для мене, хоча я просто вчитель. (…)
Підготовки в мене як такої не було — я не служив, бо закінчив університет і одраз пішов працювати в школу, досвіду військового ніякого не було. Звичайно, коли 2014 рік почався, я намагався вступити в якісь організації, скажімо так, щоб розуміти, з ким бути на той момент, коли дійдуть до нашого міста. Але воно так склалося, що зупинили тоді ворога на підступах, Маріуполь відбили, воно якось все затихло.
Як досвід роботи вчителем допомагає Вам у військовій службі?
Вчительський досвід все ж якось допомагає навіть не у спілкуванні з військовослужбовцями, а в плані загартовування себе в цих ситуціях, які тут відбуваються, в першу чергу — якихось критичних ситуаціях, як реагувати психологічно на все, що тут відбувається. А школа — вона як скеля якась, як кремінь. (…) А вже, що стосується взаємовідносин з військовослужбовцями — звичайно досвід допомагає мені, все-таки ж вчитель, педагог, педагогічна освіта, більш-менш вмію якось йти на контакт, якось домовлятися. Всі ми люди, у всіх нас є свої «таргани» в голові — і треба достукатися до людини, пояснити, чому це треба робити, як треба це виконувати і слухати накази командирів, а люди дорослі, у них вже своє ставлення до життя, а треба йому якось донести і як раз вертаєшся до того, чим ти всі ці роки займався.
Які у Вас стосунки зараз зі своїми колегами по школі, учнями?
Щодо моїх відносин, скажімо, з тим життям до війни, різні у мене ситуації… звичайно, більшість дітей, які знають, що я знаходжусь в окопах — вони мене підтримують, допомагають і словом, і якимись там речами, присилають іграшки цікаві, листи. (…) З колективом підтримую відносини, у мене золотий директор школи, яка мене цінує і підтримує всіляко — і морально, і фінансово, і все це вони розуміють, що війна — це дуже дороге задоволення, не тільки для держави, а й для кожної людини, тому що все, і амуніція — дуже великі гроші коштує, і якесь тактичне забезпечення — тепловізори, дрони і все таке інше. Тому хто чим може — допомагає, і з колективу, і батьки дітей підтримують.
Розкажіть трохи про своїх побратимів, підлеглих: ким були ці люди до 24 лютого 2022 року?
Стосовно моїх, я не можу навіть сказати «підлеглих», хоча воно так і є, я в статусі командира, але ми з ними з самого початку і для мене це мої просто друзі, побратими, брати мої, а хто ці люди (…) …ми от збиралися підрозділом своїм і у нас були, скажімо так, гутірки свої. Ми сидимо, і я ловлю себе на думці, що я розумів, що армія — це різні прошарки людей, але я опинився в такому оточенні, де зі мною поряд знаходяться два директори школи, юрист, працівники з вищими освітами, які тримають якісь фірми, просто звичайна людина, яка працювала десь на побережжі Азовського моря, але вона за освітою історик-археолог, і я був настільки цьому здивований, мені було з ними настільки комфортно знаходитися. Так, звичайно, ці люди почали якось розходитися, тому що ну як людина, яка з таким потенціалом, скажімо, інтелектуальним, буде просто бігати з гранатометом, як вони це робили, так — от директор школи був у нас гранатометником, а з часом вже, звичайно, він почав працювати у стройовій службі. Є звичайні працівники на будівництві, є з заводів поприходили, але для мене найбільшим було здивуванням, підтримкою (…) — ми приїздим на одну точку і стоїть юнак, дивлюсь — знайоме обличчя, кажу «Серьога!», а він голову повертає (…) і впізнаю учня свого, у якого я викладав у школі. І він зараз є інструктором. І це реально настільки дає сил, коли ти бачиш, що з тобою поряд вже твої учні…
Який день за весь час повномасштабного вторгнення запам’ятався Вам найбільше? Розкажіть про нього.
Часто ось так в голові прокручуєш події, які сталися і, насправді, не можу я якийсь один день конкретний протягом півтора роки, що минули, виділити, бо, мабуть, мозок так працює, що або хороше, або погане — все зливається, як один день. (…) Але звичайно, були ситуації, коли ми відходили з міста, потім поверталися, щоб його відбити. По дорозі ми зустріли колону ворожу, авангард цієї колони, три одиниці техніки — два КАМАЗи, один бензовоз — це було на трасі, а ми на «бандеромобілях» — на «Славутах», «Сенсах» такі, проїжджаємо, збиралися там міст один підірвати, щоб кац*пи не просунулися вперед. Ми їдемо по трасі і на зустріч один КАМАЗ проїхав, ми думаємо, ну проїхав то й проїхав. Тоді щось в голові відкручується — а вони з «зетками» були, а другий КАМАЗ «пролітає», я бачу — номера російські, третій проїжджає бензовоз. Ми їх проїхали, у нас шість авто було, а це був, мабуть, третій день війни. Ми стали машинами прямо на дорозі, «висипалися» з машин коли зрозуміли, що це не просто якісь цивільні машини, а у них хтось є. Ми розвернулися, зупинилися, в мене думка була, що, мабуть, усе — навоювалися, бо в мене розуміння було, що це перші три одиниці, а там — колона позаду йде. Але так склалося, що ми поперли на цих кац*пів, кажуть про те, що там було піхоти в районі п’ятидесяти людей і, здається, що там у них «двохсотими» тридцять виявилося. Ну ми на цих і пішли, вони не очікували. (…) Розмотали їх, підірвали — у нас мінометник був один, і хлопці влучили в бензовоз, він «жахнув», і вони відійшли, а колона побоялася до нас підійти, бо подумали, що там за «бешені» такі, їздять на машинах. Це запам’яталося звичайно. (…)
Насправді, оце посмішка допомагає, цей підхід до служби, до оцих ситуацій, що ти просто на все з посмішкою дивишся і кажеш «Усе нормально».
Якою діяльністю плануєте займатися після війни?
Коли перемога буде? Я часто думав про це і, насправді, у нас були з приводу цього дискусії про те, наприклад, що маю робити я, коли закінчиться війна, коли ми переможемо. Я вважаю, я впевнений, я відстоюю цю думку, що я повернуся до своєї професії, тому що я розумію, що цю націю треба виховувати, починаючи зі школи. Оце виховання національної гідності, патріотизму, воно починається тільки з парти, дитячого садочку. Набагато складніше працювати саме з такими людьми, які були латентними в молодому віці, а зараз, коли дядькові сорок років (…) — дуже важко. Тому я розумію, що треба в школу йти, там виховувати вже тих, хто буде готовий навіть не вміючи, тримати зброю в руках, будуть готові йти та захищати свою державу. (…)
Подивитися оригінальну відеоверсію інтерв’ю Стратегічних комунікацій ЗСУ з військовим Олександром з позивним «Фізик» можна нижче або за посиланням.
Дивіться також: “Разом до Перемоги”: у Запоріжжі на фотовиставці ГУНП показали роботу поліції під час війни та провели аукціон на підтримку захисників (adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
Підписуйтесь на Акцент в 
Источник: https://akzent.zp.ua/vchitel-u-zsu-voyin-fizik-rozpoviv-pro-svij-vijskovij-shlyah-ta-uchast-u-boyah-pid-melitopolem-video/
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook
