Селище Кушугум розташоване на відстані 15-20 км від Запоріжжя. Кушугумська громада постійно потерпає від ворожих атак і ледь не щодня фігурує у військових зведеннях. Росіяни скидають на прифронтові населені пункти, що входять до складу громади, керовані авіаційні бомби та скеровують десятки дронів.
Задля збереження життя людей в минулому році через погіршення безпекової ситуації і наближення лінії фронту було оголошено спочатку примусову евакуацію дітей з батьками, а потім і всього населення з села Малокатеринівка. Тоді значна частина мешканців Малокатеринівки переїхали до Кушугума і селище Балабине. Але 2 січня 2026 року ОВА оголосило про примусову евакуацію родин з дітьми і з Кушугума. За інформацією заступника селищного голови Кушугумської селищної громади Владислава Василеги, наразі в Кушугумі перебуває 383 родини, в яких виховуються 637 дітей. В перший тиждень січня 43 родини виявили бажання евакуюватись самостійно.
Як відбувалась евакуація і про що розповідають люди — далі в матеріалі 061.
В Кушугумі до початку повномасштабної війни проживало 8182 осіб. Після того, як було оголошено евакуацію з Малокатеринівки, чисельність мешканців Кушугума виросла до 8500. На території громади є підземна школа, працюють магазини, комунальні служби, є укриття.
“Всі працюють у штатному режимі. Разом з тим, усвідомлюючи близькість громади до лінії фронту, було прийнято рішення про евакуацію в примусовий спосіб дітей з батьками. Евакуація не є реакцією на надзвичайну подію або небезпечні ситуації. Проте, ми добре пам’ятаємо досвід Малокатеринівки, де ми також проводили евакуацію людей. Маємо досвід і знаємо, що коли ситуація погіршується, то складно проводити евакуацію. Цього разу ми вирішили діяти на випередження, щоб дати можливість батькам з дітьми виважено прийняти рішення про евакуацію, обрати місце тимчасового проживання. Громада не залишає мешканців. Ми разом з ОВА, гуманітарними організаціями готові організовувати якісний супровід родин до більш безпечних міст перебування”, — запевнив Владислав Василега.
Після того, як волонтери, поліція та місцева влада провела роз’яснювальну роботу з родинами, розпочався процес евакуації.
Мешканка Кушугума на ім’я Катерина виїжджала разом зі своєю 8-річною донькою Ксенією. Жінці важко говорити про виїзд, хоча вона прекрасно розуміє, що рішення правильне.
“Коли Малокатеринівка почала виїжджати, то ми також розуміли, що до нас черга дійде, хоча, звісно, вірили. Відтягували як могли момент виїзду. Зараз безпекова ситуація не дозволяє залишатися вдома. Спочатку були сльози, але вже настільки все погано, що вийти вже нікуди не можна, сидиш вдома”,- говорить вона.
Родина знайшла квартиру у Запоріжжі. Щоправда вирішили зупинитись на лівому березі Дніпра.
“На Космосі не хочу, страшно. В Хортицькому районі будемо орендувати. Деякі речі вже відвезли. Крім документів взяли із собою речі першої необхідності. Вдома чоловік залишається. Поки так”, — каже Катя.
Жінка додає, що наважились на виїзд зараз, бо є можливість нормально зібратись і виїхати.. Мовляв, коли зовсім погано буде, то доведеться їхати геть без нічого.
Ще дві родини, в яких виховується четверо дітей так само виїжджали до Запоріжжя, де вже також знайшли тимчасове житло.
“Мене звати Олена, а це — Марина, її чоловік — мій рідний брат. Ми — невістки. У нас по двоє діточок. Це наша перша евакуація за час війни. Ми навіть раніше про це і не думали, не те, щоб не говорили, але вже нереально залишатись вдома. Вирішили поки їхати до Запоріжжя, бо є надія, що скоро вернемось додому. Найважче в цьому всьому — це прийняття ситуації. Чотири роки я вірила і зараз вірю…”, — говорить Олена.
Родини виїхали з невеликими сумками. Кажуть, що взяли речі першої необхідності і документи.
“Весь будинок у валізу не забереш…”, — каже Марина і додає. — “Насправді і у Запоріжжі теж страшно. Та всюди страшно, але у нас нереально вже. Дітей до школи важко довезти, магазини в самому Кушугумі не працюють. маршрутки не ходять. Вирішили, що їдемо на три місяці, а далі видно буде”.
Олена додає, що через постійні ворожі таки була змушена звільнитись з роботи, бо трашно було дітей самих до школи відпускати.
“Дрони влетіли до сусідів. Все згоріло… Ти вийшов собаку погодувати і тут чуєш дрон — кидаєш ту миску і біжиш в перші двері, які відкриті. Якщо дощ йде, то це для нас шанс кудись вийти, бо всі ми знаємо, що у погану погоду вони не літають”, — каже.
“Дитина вийшла на вулицю в зеленій куртці і жовтій шапці, але з двору взагалі не виходила, бо хто знає, що їм (операторам дронів — ред.) привидиться. На вулиці небезпечно бути. FPV над хатою часто. Ну і як інтернет переб’ють і мобільного зв’язку нема, то як вчитись?”, — додає Марина.
Людей з прифронтових громад привозять до транзитного центру, що у Запоріжжі. Там вони отримують гуманітарну допомогу, оформлюють довідку ВПО, від міжнародних партнерів мають можливість отримати по 10 800 грн на кожного члена родини, за необхідності, відкрити рахунки в банку для зручності отримання виплат.
Люди можуть залишитись у транзитному центрі на 7-21 день. Тут створені умови, є триразове харчування. Якщо родина не має варіантів, куди їхати далі, то департамент соціального захисту населення запропонує місця для тимчасового розселення. За словами директора департаменту соцзахисту населення ОВА Світлани Лисенко, на території області існує 50 місць тимчасового поселення (це більше 4000 ліжкомісць). Це окремі кімнати в гуртожитках, або ж є можливість виїхати до інших регіонів — Київ чи Закарпаття.
Джерело: 061.ua
