Зміна ситуації на Запорізькому фронті та наростання російських терористичних атак загрожує не тільки життю тисячів мирних жителей, але й перекриває повітря доступу до їжі. Запорізька область стрімко втрачає свої посівні площі. До початку повномасштабного вторгнення в регіоні оброблялося 1,88 млн гектарів ріллі. У минулому році під посівами було лише 380 тисяч гектарів, а цьогоріч через посилення російських обстрілів ця цифра може зменшитися до 360 тисяч га.
На рахунку, звичайно, не лише втрачений врожай.
Як зазначає директорка Департаменту агропромислового розвитку ЗОДА Валентина Крамаренко, окрім кліматичних випробувань та погіршення сигналу GPS, найбільшою загрозою для аграріїв стали FPV-дрони. Саме через них фермери змушені відмовлятися від ділянок в Оріхівському районі, Біленькому, Комишуваській, Тернуватській та інших громадах. Поля перетворилися на зону бойових дій.
Замість того, щоб думати про врожайність, наразі фермери шукають в небі FPV-дрониі власноруч викидають з полів уламки ракет.
Щоб зрозуміти, як виглядає реальна робота на землі, коли над тобою цілодобово висять безпілотники, а держава залишається осторонь, Акцент поспілкувався з Миколою Грабком – головою фермерського господарства «Микола Поле» у Комишувасі.
Поля, на які вже не заїхати
Своє фермерське господарство пан Микола заснував у Комишувасі ще у 2005 році. Традиційно тут вирощували зернові та масляні культури: пшеницю, ячмінь, кукурудзу, ріпак та соняшник. Але повномасштабне вторгнення відрізало аграріїв від їхніх земель.
У 2025 році ми ще посіяли озимі культури – пшеницю та озимий ріпак. Була змога сіяти, хоч і з великою бідою. Але наразі на ці поля заїхати я вже не можу. Це приблизно 230 гектарів землі, вони вже під щільними обстрілами, – розповідає Микола Сергійович.
За його словами, найбільша біда зараз – це не артилерія, а ворожі дрони.
Вони дуже сильно летять, сидять у засадах і знищують усе живе. Через те, що в нас трохи горбиста місцевість, деякі поля я бачу візуально. Вони вже згорівші. Дрони летять, їх збивають, глушать РЕБами, вони падають, і суха трава, суха пшениця чи ріпак займається. До сьогоднішнього дня залишалося десь 250–270 гектарів, де ми посіяли соняшник. Але й туди я не повернуся.
Микола Грабко про ризики роботи в полі. Відео: Микола Сергійович Грабко
FPV-дрони: смерть, що бачить у темряві
Коли пішла загроза від FPV – вони почали літати скрізь: по вулицях, по горах. Знищують легкові та вантажні автомобілі, комбайни, велосипедистів, пішоходів. FPV знищує все, – розповідає Микола Сергійович.
Цілеспрямовані атаки росіян на цивільну техніку вражають своєю жорстокістю. Фермер згадує випадок, коли порожня бочка з водою для обприскування соняшника стала мішенню для російського дрона. Вони бачать, що техніки чи військових там немає, але все одно б’ють на ураження.
Попри те, що вдень росіяни обстрілюють Запоріжжя та область десятки разів, все ж найбільша небезпека – працювати вночі.
Вночі ми зовсім не працюємо, це в тисячу разів небезпечніше, ніж вдень. Ворожі безпілотники літають із нічними приладами бачення, вони все бачать і будуть знищувати.
Пан Микола на фоні збитої “Молнії”. Фото: Микола Сергійович Грабко
Щоб хоч якось зберегти життя своїм чотирьом працівникам, фермер за власні кошти закупив детектори дронів. Оскільки мобільні вишки розбиті, зв’язку немає взагалі – довелося купувати Starlink і рації для координації між собою.
Окремий етап нинішніх весняно-польових робіт на Запоріжжі – це самостійне розмінування.
На полях, які ми готували до посіву, лежать нерозірвані FPV, “Молнії”, крилаті ракети. Фіксуєш, даєш звернення в ДСНС. А коли воно вже зірване – просто збираєш ті уламки власноруч, викидаєш у посадку і їдеш далі працювати.
Микола Сергійович вважає, що всі люди, які сьогодні виходять у прифронтові поля, заслуговують на особливе визнання.
Я не хочу всі медалі брати на себе, я хочу, щоб кожен аграрій, водій чи комбайнер, який працює в таких містах, як Комишуваха, отримав медаль УБД. Вони ризикують життям. Військові мені кажуть: “Коля, нам командир не дозволяє їздити туди, де ти сієш”.
Відео: Микола Сергійович Грабко
Спалений склад і контузія
Зібрати врожай під обстрілами – це лише половина біди. Його треба ще вивезти. Логістика в регіоні паралізована: водії фур відмовляються їхати на прифронтові території.
Через відсутність транспорту Миколі Сергійовичу довелося скласти зібране зерно на складі у свого брата.
Прилетів БПЛА, вдарив у склад. Зерно почало горіти, я ледве вижив – був метрів за 15 від вибуху. Отримав контузію, лежав у лікарні. Слава Богу, що це був я, а не хтось із моїх працівників, – згадує він той страшний день.
«Злодій перед державою»: борги та відсутність підтримки
Окрім російських дронів, фермерів добиває фінансовий зашморг та бюрократія. На початку війни пан Микола мав кредит у ПриватБанку. У 2022 році банк почав вимагати виплату залишку – 1,7 мільйона гривень.
Я продав зерно за копійки, щоб його закрити, і залишився просто з копійками на руках. Я судився з банком, виграв суд, повернув гроші й знову вклав їх у вирощування. Звернувся, щоб мені реструктуризували кредит на рік – вони відмовили.
Коли Микола Сергійович спробував отримати допомогу від держави через Державний аграрний реєстр (ДАР), де у 2024 році давали 1000 гривень підтримки на гектар, йому відмовили. Причина – він значився як боржник банку.
Тобто я вийшов злодієм перед державою.
У 2025 році він подав заявку знову – грошей досі немає, як і у багатьох йому знайомих фермерів.
В моменті розмови, пан Микола почув, як над містом пролітають КАБ. Всього він нарахував чотири ворожі удари, які було чути навіть в слухавці. Вибухи застали його зненацька, але він оперативно зреагував на наебезпеку і проїхав далі в укриття.
Як він пояснив після завершення атаки, коли йдуть сповіщення про керовані авіабомби, найголовніше для фермерів – виїхати з бази, що знаходиться поза межами селища, адже КАБи б’ють прицільно по будівлях.
Блог як терапія та любов до рідної землі
Щоб не збожеволіти від цього тиску, Микола Сергійович почав вести блог у соцмережах.
Я не курю, не п’ю, мені подобається знімати, я так заспокоююсь. Я показую те, що зараз відбувається зі мною. Не прикрашені картинки. Сьогодні плачу – я покажу, що плачу. Завтра усміхаюся – покажу, що усміхаюся.
Микола Грабко передає допомогу для 38-ї Державної пожежно-рятувальної частини 6-го Державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України у Запорізькій області. Фото: Микола Сергійович Грабко
Пан Микола зізнається, що спостерігати, як руйнується справа його життя – це рана на серці. У Комишувасі він прожив 45 років, тут закінчив школу, тут заснував бізнес.
Зараз у Запоріжжі, за його словами, «стало важко дихати». Люди масово виїжджають. Але дехто залишається попри все. Фермер згадує старенького дідуся його подруги, повз двір якого він нещодавно проїжджав на комбайні:
Йому кажуть виїжджати, а він відповідає: “Там мій дід живе, і я там залишуся”. І він досі там, виїжджати не хоче.
Пан Микола каже, що кінцем свою справу не назве, бо він ще живий. Але чи захочуть люди повертатися до землеробства на випалених та замінованих землях після війни – питання, на яке поки що він не має відповіді.
Посилання на блоги Михайла Грабка:
– https://www.tiktok.com/@mykola_farmer?_r=1
– https://www.instagram.com/mykola_farmer?utm_source=qr
– https://m.facebook.com/mykolafarmet/?mibextid=wwXIfr
Фото: Микола Сергійович Грабко
The post «Військові в шоці, куди ми ліземо»: як фермер із Комишувахи рятує врожай під ударами FPV-дронів (ФОТО, ВІДЕО) first appeared on Портал Акцент.
