Сьогодні – 70 років письменнику, громадському і політичному діячеві, чорнобильцю, видавцеві Володимиру Шовкошитному.
Ми познайомилися з ним на цьогорічному київському Книжковому арсеналі, де він перебував у постійному спілкуванні з гостями видавництва «Український приорітет». У каталозі «Українського пріоритету», яке він заснував у 2011 році – сотні видань українських авторів – істориків, письменників, військових, журналістів та дослідників. На столику поруч із новими стояли обгорілі книжки, врятовані від пожежі, яку спровокувало російське бомбардування 17 червня 2025 року.
Тоді у вогні загинув попередній наклад – вже четвертий, його книги «Чорнобиль: я бачив». Та автор зробив п’ятий, доповнивши матеріалами до 40-ї річниці Чорнобильської трагедії.
Володимир Шовкошитний є автором понад двадцяти книг прози, поезії та публіцистики. Найвідоміші його твори: «Чорнобиль: я бачив» – документально-художня книга, заснована на особистих записах і свідченнях очевидців аварії. Та історична трилогія «Кров – свята», до якої входять романи «Хресна путь», «Білий кречет» та «Боривітри». Володимир Шовкошитний був одним із керівників Національної спілки письменників України. Тож, до Запоріжжя він передавав вітання – пані Ользі Стадніченко, голові нашої спілки.
До видавництва «Український приорітет» мене привела пані Людмила, з якою ми познайомилися на вході у Книжковий Арсенал. Вона спеціально приїхала з з Кривого Рогу по книжки про “нашу віру, не цю, нову, а справжню”. Ось вона на фото, щаслива, бо пан Володимир знайшов для неї потрібну книгу.
Знайшлася потрібна й для мене. Володимир Шовкошитний працював на Чорнобильській АЕС з 1978 року, після аварії 1986 року декілька років був одним із керівників робіт з ліквідації наслідків техногенної катастрофи. Його досвід роботи на АЕС – 11 з половиною років, тож має він декілька років досвіду ліквідатора.
Мій власний досвід життя у Києві у критичному 1986-му (до 1988-го) наразі доповнюю розповідями свідків та учасників ліквідації, запоріжців. Мені дуже потрібна була саме ця книга, яка на рівні з емоціями та поезією має достеменний, мало не посекундний перелік подій ночі 26 квітня 1986 року. Та фіксацію братсього кола людей, які це радіоактивне пекло прикривали власним тілом. А потім помирали від отриманих опіків, наслідків випромінювання, супутників-хвороб… Часто не маючи від держави ані визнання, ані відповідного статусу та компенсації.
Декілька інтерв’ю вже опубліковані на нашому сайті.
https://mig.com.ua/pro-chornobylsku-trahediiu-rozpovidaiut-svidky-ta-uchasnyky-ii-likvidatsii/
Розмова про Чорнобиль на тлі врожаю райських яблук
Пaвло Білaн: “Наша експериментальна група розпочинала будівництво саркофагу”
У 1989 році Володимир Шовкошитний був одним з організаторів перепоховання в Україні Василя Стуса, Олекси Тихого та Юрія Литвина з Пермських таборів.
Про це пише журналіст та письменник з Чернігова Василь Чепурний: “Найбільше мені запам’яталося з його розповіді, коли він віз мене, як лавреата премії імені Петра Сороки до Тернополя, про перепоховання Василя Стуса – дістали тіло з могили вічної мерзлоти, а на руці поета – жива кров… Чудо? Не знаю, але вражає.
А ще, коли почалася Широка війна, Володимир Шовкошитний став до тероборони під Києвом і каже молодим хлопцям, що з ним були: “На блокпост, де можуть швидше убити, треба ставити того, кого найменш шкода. … Тобто – мене”. Він лишився живим, але згодом на фронті загинув його син Георгій. А в склад видавництва Шовкошитного прилетіла російська мста і багато книг згоріли…”
Маю книгу Василя Чепурного, одну з декілька його авторства, про події на Чернігівщини під час повномасштабної війни 2022 року. Недавно презентована «Титли і коми» – також треба її мати.
Вже маю книжку Юрія Щербака «Чорнобиль», написану в 1987-му, та історіка Сергія Плохія «Чорнобильська рулетка» про війну в ядерній зоні – події 2022-го.
Сучасна українська література проростає крізь попіл війни та Чорнобилю.
Шануймо її.
Й вітаємо ювіляра із Запоріжжя!
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки та Василя ЧЕПУРНОГО
Сообщение Вітання ювіляру Володимиру Шовкошитному – із Запоріжжя появились сначала на Газета МИГ.