Разом на війні — разом вдома. Так говорять військові, які боронили країну, отримали важкі поранення і, повернувшись до цивільного життя, вирішили створити громадську організацію, яка б допомогла ветеранам, військовим та родинам загиблих побратимів. Це історія ГО «Разом.ЮА» та бійців, які її заснували.
Організація зʼявилася у вересні 2024-го, в грудні 2025-го — засновники підбивали підсумки першого року роботи і вже за місяць, один з них — морський піхотинець Ігор Ілюшкін, повідомив про те, що повертається до війська. Але ГО не припиняє існування і не ставить на паузу діяльність.
Подивитись в очі рідним загиблих побратимів
Засновниками громадської організації є троє бійців — Ігор екскомандир розвідувальної роти 38 окремої бригади морської піхоти ЗСУ), Микита (військовослужбовець 55 артилерійської бригади) та Микола (позивний «Харитон», ексначальник відділу розвідки 38 окремої бригади морської піхоти ЗСУ. А нині — Начальник ліцею «ЗАХИСНИК»). З ними ми зустрічаємось в офісі. В кабінеті — прапори військових підрозділів, шеврони і плакат з фотографіями, імена та позивними загиблих побратимів.
Розмову починає Ігор. Він згадує, як після другого поранення, яке отримав під час операції в населеному пункті Кринки Херсонської області, повертався до цивільного життя.
«Після Кринок мій стан був дуже важкий. Те, що ми разом з побратимами були «300», то одна історія, але ми втратили багато хлопців, найкращих — і це був жах. Дуже важко було морально вивезти це. Після проходження лікування, я зрозумів, що вже не зможу виконувати ті ж завдання, що й раніше. Перше, що я зробив — поїхав до родин своїх загиблих побратимів. Чесно скажу, мені було страшно їхати до родин, бо я живий, а вони — ні. Був страх, але було розуміння, що треба рідним в очі глянути, заїхати на могили хлопців. Приблизно впродовж місяця я зустрічався з ними. Мої страхи були даремними, вони були раді, що я приїхав. Тоді від цих людей, які втратили найдорожчих людей, я почув, що вони відчувають себе покинутими і непотрібними. Ми тоді вирішили, що треба створювати спільноту, треба об’єднати людей. Щоб вони зрозуміли, що вони не самі, що їх ніхто не кинув. Щоб жодна родина загиблого ніколи не сказала, що пацани віддали життя дарма. Поділився думками з моїм колишнім командиром — Миколою, потім з Микитою і виявилось, що наші думки збіглися. Так і зʼявилася «Разом.ЮА», — розповідає Ігор.
Завдання на межі можливості, важкі втрати і справа честі
Він згадав, як в 2022 році прагнув стати бійцем ССО, але потрапити до спецпризначенців було якщо не неможливо, то дуже важко. Тоді власне і відбулось знайомство з «Харитоном», який був командиром розвідувального взводу 501 окремого батальйону морської піхоти. Сам батальйон був в оточенні в Маріуполі, а розвідвзвод (виконував завдання на Запорізькому напрямку). Саме там — десь під Гуляйполем — Ігор отримав своє перше поранення, коли навіть не був офіційно оформлений, як військовий. Адже на початку повномасштабного вторгнення у багатьох добровольців не було «військових» паперів, що потім стало справжньою проблемою. Але про це розповімо трохи нижче.
В кінці 2022 року Ігор разом з побратимами воювали на Донецькому напрямку, потім перевівся в 38-му бригаду, де був командиром розвідувального відділення. Як кажуть побратими, дуже відповідальним командиром.
За час розмови Ігор кілька разів говорить про те, що забрати з поля боя вбитих та поранених — це справа честі і обовʼязок. Він дивиться на плакат з полеглими побратимами і знає історію кожного з них. Під час однієї з евакуації «двохсотих» вони з «Харитоном» думали, що не зможуть повернутись і самі стануть «200». Тоді противник обстрілював їхні позиції з усієї зброї, яку тільки мав.
Ігор розповідає про першу смерть побратима і про те, наскільки важко після цього втримати моральний дух підрозділу. А ще ніколи не забуде, як під час одного з завдань втратив одразу шістьох своїх бійців.
«Нам треба було зайти на позиції до противника по «сіряку»… Так вийшло, що група на півметра в сторону відійшла і зачепила міну ОЗМ-72 — це протипіхотна осколкова міна. Це найстрашніша міна. В групі було сім людей і лише один вижив. Я приїхав з бойового завдання і по рації чую «200», «300», «200»…. Прилетів на КСП, підняли «мавік», щоби подивитись місце, де все сталося і я питаю, що за група… Мені відповідають і я розумію, що це мої хлопці. Мені аж погано стало. Я хотів поїхати туди, витягати їх. ОЗМ — страшна штука. Я сказав, щоб на ту ділянку більше ніхто не ходив. Одна така міна не ставиться. Це поле. Я запитав, хто готовий йти зі мною, щоби забрати тіла. Всі розуміли, куди треба йти і тому це було питання, а не наказ. Коли ми з хлопцями пішли на місце, була сильна злива, витягати тіла було надзвичайно важко. Але саме завдяки такій погоді не було жодної атаки і жодного пострілу і нам вдалось витягнути тіла всіх наших.
Далі була Херсонщина і ті самі Кринки.
«Отримав друге поранення під час спроби евакуації загиблих побратимів. Це була надскладна операція. Але забрати тіла було принципово важливо. Ми хотіли, щоб хлопці були вдома», — каже Ігор.
Далі до розмови долучається «Харитон». Він став на захист України ще в 2014 році. Воював у складі батальйону «Донбас», був снайпером-розвідником, в Іловайську потрапив у російський полон, з якого пощастило вийти досить швидко. Після відновлення він повернувся у стрій. У складі 501-го окремого батальйону морської піхоти він воював на Запорізькому та Донецькому напрямках, а потім перевівся у 38-му бригаду морської піхоти.
«Про мене жартома говорили “божевільний розвідник”, — каже «Харитон».
Ілюшкін посміхається і додає, що попри цю славу, йому хотілося потрапити служити саме до такого командира.
«Хотілось залізти туди, куди ніхто інший не дійде», — додає.
Вони обидва кажуть, що морський піхотинець — це не просто приналежність до військового підрозділу, це спосіб життя.
Вони згадують, як під Гуляйполе знищили ворожий вертоліт Ка-52, а потім пішки пішли на місце, де впала «вертушка», щоб все зафіксувати.
«Тоді ніхто не наважувався йти до уламків “вертушки”. Вона в сірій зоні лежала, в полі. Це була ціла історія, але, якщо коротко: ми сходили», — говорить Ілюшкін.
Микита — третій співзасновник ГО. В цивільному житті адвокат, у війську з травня 2022 року. Спочатку був водієм вогневої роти, а потім — водій розвідників. Йому неодноразово пропонували перевестись на іншу посаду і займатись юридичними питаннями, він відмовлявся. Наприкінці 2024 року все ж пропозицію прийняв, проте зі служби не звільнився.
Виграти там, де інші боялися
Одним з напрямків діяльності створеної ГО, є юридичний. Микита пояснює, що саме ці питання вимагають найбільше часу, досвіду, зусиль. Над ними В команді «Разом.ЮА» працює відома адвокатка Мака Шонія. Всі троє співрозмовників в один голос кажуть, що вона вже зробила надзвичайно багато, вона бралася за такі справи, від яких інші відверталися і не бачили перспективи, а люди, яких це стосувалось, просто зневірювалися, опускали руки і тримали образу на всіх навколо і державу зокрема. Деякі справи тягнулися місяцями, але в результаті вона виграла там, де інші боялися навіть починати розбиратися.
Саме вона домоглася, щоби юридично було визнано, що цивільні хлопці, які в перші місяці війни допомагали ЗСУ знищувати ворога, є захисниками, які загинули під час виконання бойових завдань.
Це історія гуляйпільців Євгена Коростельова та Артема Лазоренко. Хлопці загинули, підірвавшись на танковій міні, але на той момент вони добровільно долучились до війська, допомагали виявляти колони окупантів та корегували вогонь.
Окремим напрямком діяльності ГО є реабілітація. Це можливість відновитися не лише для бійців, а й для ветеранів та рідних військових.
Окрема і надскладна морально частина діяльності — вшанування памʼяті загиблих захисників.
«Сектор військових поховань має відрізнятися від цивільних, якими б гарними людьми ці цивільні не були. Програма «На щиті» діє у Запоріжжі. Для того, щоб все працювало, як треба, ми залучили родини Азовців. Адже у Азову ж є патронатні служби, які супроводжують рідних з перших хвилин після отримання звістки про загибель», — пояснює Ігор.
«Кутки памʼяті в школах», «Національний спротив», Парк честі на Хортиці, спортивні змагання для ветеранів — за всіма цими напрямками результати є і вони говорять про те, що ГО створена не даремно.
«Важко вимірювати результати, але було зроблено чимало. За рік ми зрозуміли, на чому варто зосередитися, що робити. Війна не закінчується. Більше того, зараз ситуація дуже напружена. Тому і вирішив повернутись до війська. Війна — це біль, але ми не за себе воюємо, а за наших дітей. Ми, як країна, маємо здобути досвід і висновки зробити. Ми багато програли за 30 років. Зараз або виживемо і будемо крутою державою, або зникнемо. Ворог є, був і, на жаль буде. Про це треба памʼятати. Безумовно, далі ще будуть важкі часи, треба буде допомогти державі. Чи ж питання до влади? Є і чимало. Та зараз не про це, зараз ми маємо втримати державність», — каже засновник ГО «РАЗОМ.ЮА» Ігор Ілюшкін.
Джерело: 061.ua
