З початку повномасштабного вторгнення (станом на кінець липня 2024 року) внаслідок ракетних ударів по Запоріжжю пошкоджено 697 багатоповерхівок та 1454 приватних домоволодінь. Частково зруйновано 12 багатоквартирних житлових будинків та повністю зруйновано 20 приватних будинків.
Одними з перших на місця прильотів приїжджають бійці ДСНС. Вони надають допомогу людям, гасять пожежі та розбирають завали, шукаючи під ними загиблих та постраждалих.
У жовтні 2022 року, коли ворог ледь не щодня бив по запорізьким багатоповерхівкам, рятувальникам доводилось працювати в режимі «нон-стоп». Поруч із тими, хто розбирав завали голими руками, працював і водій—кранівник Вадим Худина.
Чоловік служить в лавах ДСНС з 1997 року. Починав працювати на автодрабини, потім керував різними легковими та вантажними машинами, а потім пересів за кермо крана та екскаватора. Вадим настільки вправно керує чи то ковшем великого екскаватора, чи то стрілою крана, що іноді складалося враження, що той ковш є продовженням його рук.
«Ковш я відчуваю. Там є важелі і вони наче руки. Я не можу пояснити інакше, це ніби руки, якими я беру те, що мені треба. Якщо ж ми говоримо про кран, то важкість роботи полягає в тому, що кран може впасти. Треба постійно стежити за тим, щоб вагу зайву не потягнути», — розповідає чоловік.
Він говорить, що працювати на техніці не складно, коли є досвід і класна команда.
«Памʼятаю, як на Зестафонській ми працювали на розборі завалів панельного багатоповерхового будинку, в який влучила ракета. Там разом з нам працювали хлопці з Рівного. Вони через рацію передавали мені інформацію та скеровували, що і як маю зробити. Один з хлопців настільки вправно пояснював мені, що було відчуття, ніби він сидить поруч зі мною за кермом», — згадує Вадим.
Тоді, на вулиці Зестафонській, Вадим працював на екскаваторі. Говорить, що добре памʼятає, як йому треба було прибрати одну бетонну плиту, яка заважала рятувальникам проводити розбір.
«Краном не міг це зробити, бо кран міг перекинутися…. О, саме під час моєї зміни, на Зестафонській стався обвал. Памʼятаєте було таке? Я почув, як десь зверху сипалися камінчики, побіг в бік і в цей момент зверху впали плити. Ми готові були до того. Ніхто з наших не постраждав. Коли приїжджаємо на місце, то одразу дивимось, що і де може впасти», — розповідає і додає, що на цьому обʼєкті працювати було дуже важко через сильну задимленість.
Він добре памʼятає свій перший «вихід» на крані. Це було в жовтні 2022 року, коли РФ вдарила по будинку на вулиці Сталеварів.
«Ми тоді знайшли тіло жінки, знайшли в самому низу… довго шукали», — говорить Вадим.
На розборі завалів будинку в центрі Запоріжжя на вулиці Якова Новицького бійці ДСНС окрім екскаватора використовували ще і спеціальну техніку, яка має ножиці, якими можна різати навіть бетонні плити.
«Коли ми працюємо на місці ракетного удару, то розуміємо, що під завалами можуть бути і живі люди. Але я, як водій важкої техніки, не маю часу думати про це. Тож, вся надія на тих, хто мені віддає команди, що треба підняти, згорнути. За цією адресою ми саме шукали під завалами людей. Ми працювали з обох боків будинку. Я тоді ковшем підтягнув балку і побачив тіло жінки. Посигналив нашим, сказав так би мовити. Загалом тоді знайшов тіла двох людей, а на вулиці Зестафонській — шість», — розповідає Вадим.
«Морально важко?», — питаю.
«Не знаю. Відповісти важко, бо поки я в кабіні крана чи екскаватора, то просто свою роботу виконую. Вперше коли на такі обʼєкти виїхали, то важко було. Ковшем як працював, то знаходив і чиїсь фотографії родинні і навіть паспорт знайшов якось», — ділиться чоловік.
На його рахунку є врятовані люди. Наприклад, під час роботи на вулиці Незалежної України. Вадим розповів, що тільки-но приїхали на місце удару, то разом з колегами чули крики чоловіка, що просив про допомогу. Спочатку кран, яким керував Вадим, не міг підʼїхати близько, бо заважали дерева. Але згодом все ж таки вдалося дістатися до місця і врятувати людину.
Коли почалася повномасштабна війна, Вадим був на пенсії. Він сам родом з одного з районів Запорізької області, який нині знаходиться в окупації.
«Бачив, що там відбулося, коли вони зайшли. Тоді просто все знищувалось, у людей відбирали навіть їжу, яку вони брали з собою на роботу. Довелось прожити близько місяця там. Їздив в сусіднє село за хлібом. Давали по одній буханці в одні руки. Були люди, які мали велику родину і просили дві і більше буханок, але давали по одній. Їздив в сусідню область аби купити вареної ковбаси, бо у нас нічого не було. Загарбники постійно їздили по селах і шукали ветеранів АТО», — розповідає Вадим.
Разом з родиною він виїхав до Запоріжжя. Сидіти вдома на пенсії не міг і точно знав, що хоче повернутися до ДСНС.
«Вирішив, що буду потрібен, тому і повернувся. Жодного разу не пожалкував», — говорить.
Він мріє про повернення додому, про мирне життя і про те, аби виїздів на розбір завалів було якомога менше.
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
Джерело: 061.ua
