Харківська наступальна операція стала одним із переломних моментів повномасштабної війни. Позиційне протистояння змінилося стрімким маневром, високим темпом та рішучими діями українських підрозділів, до яких російські війська виявилися не готовими.
За успіхом операції стояли не лише відвага українських захисників, а й грамотне командування, взаємодія між підрозділами та здатність швидко ухвалювати рішення.
Про перебіг Харківського контрнаступу розповів майор Сергій Горохівський, який на той час був заступником командира 130-го окремого батальйону 241-ї бригади Сил територіальної оборони.
З чого для вас розпочався Харківський контрнаступ?
— Для нашого підрозділу все почалося задовго до того, як ці події отримали офіційну назву «Харківський контрнаступ».
Наш батальйон тривалий час тримав оборону на визначених позиціях у самому Харкові та на його околицях: спочатку це була Салтівка, згодом — передмістя. Також ми організовували оборону міста, аби не допустити прориву ворога, та здійснювали гуманітарні місії в області.
Ми добре вивчили місцевість, особливості противника та алгоритм його дій. Саме ця масштабна попередня робота і стала фундаментом для майбутнього наступу.
Якою була ваша роль?
— Я входив до складу командування батальйонної тактичної групи, а пізніше — зведеного підрозділу, які підпорядковувалися тактичній групі «Адам».
Це був украй непростий етап. Як і зараз, бракувало офіцерів управління, тому кожному доводилося брати на себе значно більше завдань, ніж передбачено посадою.
Необхідно було оперативно ухвалювати рішення, координувати різні підрозділи, підтримувати безперервне управління боєм та забезпечувати логістику, адже батальйон водночас і воював, і проходив формування.
Чи складно було керувати добровольцями, які складали основу бойових рот?
— Не переважна більшість, а сто відсотків особового складу були добровольцями, які прийшли у перші дні повномасштабного вторгнення.
Звісно, це був серйозний виклик. Сили ТРО на той момент були абсолютно новим формуванням, і більшості алгоритмів щодо підготовки, розгортання чи безпосередньо ведення бою просто не існувало.
Усі були максимально мотивовані й розуміли, як воювати особисто, але як діяти в складі підрозділу — мало хто уявляв. Тому чимало рішень доводилося ухвалювати «з коліс».
Проте саме це й об’єднувало людей. Чіткого розподілу за обов’язками тоді не було: кожен робив те, що було потрібно і що міг у той конкретний момент.
Як формувалися роти батальйону? Чи були вони однаково підготовленими?
— Комплектування рот відбувалося переважно за принципом дружніх стосунків — багато хто приходив служити разом із товаришами чи знайомими.
Звісно, рівень вишколу відрізнявся, адже люди мали різний життєвий, а головне — військовий досвід. Проте вже під час служби ми поступово підвищували цей рівень завдяки навчанням, злагодженню та спільному виконанню бойових завдань.
Як вдавалося підтримувати бойовий дух і злагодженість у таких умовах?
— Рівень мотивації на той час просто зашкалював — від бійців можна було телефони заряджати.
Усі бачили, що сталося в Бучі, і розуміли, що це може повторитися в інших регіонах або знову під Києвом. Питання мотивації взагалі не стояло.
Складніше було систематизувати та структурувати цей процес, адже батальйон налічував понад дві тисячі осіб. Серед них були й доволі відомі особистості з різних сфер — від артистів до посадовців, і всі вони працювали задля Перемоги.
Що змінилося, коли оборона перейшла в контрнаступ?
— Насамперед докорінно змінився бойовий дух. Усвідомлення того, що ми йдемо вперед, дало величезний психологічний підйом.
Події розгорталися настільки стрімко, що підрозділи буквально змагалися між собою, хто першим вийде до кордону з РФ.
І одній із груп нашого батальйону дійсно вдалося першою дістатися адміністративного кордону з РФ у районі населеного пункту Гоптівка. Це була здорова конкуренція, яка лише додавала мотивації.
Що стало головним фактором успіху Харківського контрнаступу?
— Перемогу забезпечила сукупність багатьох чинників: якісне планування, чітка взаємодія між різними підрозділами, високий моральний дух особового складу та рішучість кожного воїна. Надзвичайно важливим було й те, що ми діяли значно швидше за ворога — він просто не встигав реагувати на темп наших дій.
The post «Ворог не встигав реагувати»: Сергій Горохівський про Харківський контрнаступ first appeared on Портал Акцент.
