Сергій на бойове псевдо «Старий» у мирному житті був шахтарем-проходчиком і у перший день повномасштабної війни ще встиг сходити на роботу. А на наступний вже був мобілізований та пішов захищати Батьківщину. Рідний Павлоград, що на Дніпропетровщині, залишився лише бажаною «бухтою» для повернення.
-Раніше я служив в Німеччині та на Кавказі. Воював в Осетії. А тому мав чималий досвід та звання прапорщика, – розповідає «Старий». – Це врахували у Павлоградському батальйоні, і незабаром з командира відділення я виріс до головного сержанта взводу, а згодом і до головного сержанта роти.
-Чи згадаєте бойове хрещення вашого підрозділу?
-Ми зайшли на Донеччину, у Волноваський район. Там і відбулось перше бойове зіткнення. Ми «гостинно» зустріли російський спецназ. Ушестеро дали бій переважаючим силам ворога. Розпочалося зіткнення о 16-30 і тривало до 9 вечора. Ми «накосили» близько 20 окупантів.
-Які вогневі засоби ви застосовували?
-Я випросив у комбата кулемета М240. Поки передали, поки освоїли… До того ми його і в очі не бачили! Але показав він себе чудово. Окрім цього я знайшов два мінних фугаси. Одного поклав на стежину – присипав, а іншого – не сильно, щоб було видно. Це, мабуть, нас і врятувало. Москалі зупинились і почали роздивлятися, який провід куди йде. Ми їх з кулемета й викосили. Пізніше до нас приїхав командувач Запорізьким напрямком і з посмішкою запитав: «Ви знаєте скільки російських спецназівців ви відправили до чорта у зуби?». Щиро дякував за мужність.
Звичайно, цей успіх підняв бойовий дух хлопців, вселив впевненість у власних силах.
-Чим зустрів Запорізький край, коли після відновлення 108-ма бригада ТрО зайшла на нові рубежі?
-Тут, на Запоріжжі, також багато цікавого відбулось та, зрештою, й триває. Це – війна, рутина… Якось відбивали позицію сусіднього підрозділу. Вибили ворога та хотіли протягнути колючку, аби убезпечитися від просочування малих ворожих груп між нашими позиціями. Ми її протягнули, але росіяни помітили нашу активність і влаштували шалений вогонь. Ми почали відходити до окопів, і в цей момент я наступив (не помітив) на «лєпєсток». Вочевидь, у ночі ворог провів тут дистанційне мінування. Мені не пощастило…
-Ви опинились посеред поля, під вогнем з важким пораненням?
-Так. Я відчув різкий біль, а ще побачив дві дірки у нозі. Вийняв з аптечки турнікет, почав затягувати. Але відчуваю – не дотягну. Кажу хлопцям: «Допоможіть. Зажимайте!». По рації викликали евакуацію. За 30 хвилин я вже був на «стабіку». Потім – у госпіталь, де ногу ампутували…
Згодом виписали додому. Реабілітовувався 6 місяців. Потроху почав розходжуватись. Допомагали побратими, які отримали такі ж поранення раніш. Таким чином, я доволі швидко відновився.
-Як з протезуванням?
-Все гаразд, все безкоштовно, за державною програмою. І з виплатами все добре.
-У вас є сім’я?
-Так, четверо дітей. Старший син також воює. У районі Куп’янську.
-Як зустріла дружина після поранення?
-Побачила мене Світлана Петрівна, і немов само з вуст злетіло: «Ну що, довоювався?». А я: «Та да…». Оточила турботою та увагою. Якби не вона, хто б за мною ходив? Щиро дякую їй, дорогенькій, за піклування.
Попри важке поранення «Старий» повернувся у рідну 108-му Кодацьку бригаду територіальної оборони та продовжує виконувати службові обов’язки.
Телефони рекрутингу бригади: 0 800 337 803,
+38 066 447 6906,
+38 067 9974526.
Фото з архіву бригади.
Сообщение “Ворога слід нищити системно!” появились сначала на Газета МИГ.