Ольга Фьокліна через повномасштабне вторгнення була змушена покинути рідну домівку в Пологівському районі і переїхати до Запоріжжя. Їй важко було наважитися знайти в собі сили рухатися далі, проте завдяки грантовій програмі вона здійснила свою давню мрію – відкрила домашню кондитерську і займається тепер тортами і солодощами до свята. Ми розпитали про найголовніші складнощі на шляху до відкриття власної справи, улюблені техніки в кондитерському мистецтві і найцікавіші замовлення.
Захоплення кондитерським мистецтвом та початок війни, яка зруйнувала звичне життя
Ольга Фьокліна за професією економістка та менеджерка з організації виробництва. Довгий час вона працювала за спеціальністю економісткою з планування в агропромисловому комплексі кондитерської фірми. Захоплення десертами прийшло вже коли Ольга вийшла заміж і пішла в декрет. Аби розвіятись від буденності, весь вільний час вона присвячувала кулінарії, а так як чоловік Олі просто обожнює все солодке, то вибір, що готувати був очевидним.
«У племінника чоловіка був день народження і я вирішила зробити йому солодкий сюрприз. Тому що він також полюбляє готувати і є справжнім ласуном. Цю світлину з готовим виробом я виклала в соцмережі і буквально за кілька днів мені почали писати знайомі з проханням і їм зробити щось схоже. Потихеньку я почала робити солодощі на замовлення», — з захватом розказує Ольга.
Вона будувала професійні плани, потроху запасалася необхідною технікою для своїх виробів, аж раптом все обірвала повномасштабна війна. Сім’я сподівалася, що їх маленькому селу не може загрожувати якась небезпека.
«Зранку мене розбудив тато і каже: «почалася війна». Я так якось на нього подивилася, думаю, ну яка війна, про що це він? Ми і осягнути не могли, що у 21 сторіччі це взагалі можливо. Все дуже стрімко почало розвиватися – ситуація ставала дедалі гіршою і наші сподівання про те, що ворог до нас не прийде, адже це маленьке містечко, кому воно потрібне… Але в один прекрасний день, просто почалися зненацька вибухи. Ми бачили великі колони машин, які їхали з написом «Діти» і ми не розуміли, звідки вони їдуть. Через декілька днів колони російської техніки просто йшли через нас. Їх було незлічена кількість і вони заганяли техніку у двори до людей. В перші тижні повністю зник зв’язок, не було світла. Коли почалися вибухи, то ми облаштували собі місце в підвалі. На руках в мене була однорічна дитина», — з жахом згадує про ті страшні дні наша героїня.
У квітні сім’я Олі разом з сусідами виїхала до Запоріжжя. Евакуаційних рейсів в цей час не було, а перевізники брали шалені кошти за виїзд. Допомагав родині брат, що незважаючи на обстріли, поїхав забирати рідних. Вони з острахом подолали велику кількість блокпостів і не могли повірити, що в обласному центрі в цей час вирує життя.
«Ніколи не забуду той момент, коли ти заходиш в магазин, а там є продукти… У мене на руках була маленька дитина і до того часу ми не мали можливості ні придбати памперси, ні дитяче харчування. Було дуже тяжко. Здавалося, що люди на нас дивилися, як на прибульців, коли ми ненароком вигукували: «о памперси, о їжа», — голос Олі при цих згадках зривається на ридання.
Як участь у грантовій програмі дала поштовх розпочати власний бізнес з нуля
Перші декілька місяців було важко адаптуватися до життя в новому місці, тим паче, що інколи переселенці могли почути образливі фрази від запоріжців на кшталт «поки вас не було, нас не бомбили». Триматися в цей час допомагала взаємопідтримка небайдужих людей. Через запорізьку групу «Віддам даром» Оля з іншими дівчатами ділилися дитячими речами з яких малюк вже виріс, тими самими памперсами та необхідною дитячою гігієною. Одна з учасниць групи з Гуляйполя запитала, а чи не міг би хтось зробити на день народження її дитині торт, бо малюк мріяв саме про домашній торт, а не з магазину. Жінка зазначила, що у неї обмежений бюджет. Оля вирішила їй допомогти і зробити торт за собівартістю.
«Ми купили продукти, які були необхідні. Я зробила їй цей торт. Ви навіть не уявляєте, скільки ж емоцій в неї було і як щаслива була ця дитина. Вона виклала в групу подяку мені і через короткий час мені почали надходити замовлення. Це була зовсім невелика кількість – можливо два-три, але в більшості випадків я змушена була відмовити, бо у мене в квартирі з обладнання була лише старенька газова піч і більше нічого. Я розуміла, що якщо буду брати замовлення, то маю їх виконати бездоганно, а пристосуватися до старої техніки не могла», — каже Ольга.
Фінансових можливостей закупити необхідний кухонний інвентар на той час у сім’ї не було. Завдяки першим замовленням Оля змогла потроху відкладати кошти та придбала врешті найпростішу електропіч. З неї все і почалося.
«Перший рік я сиділа і у мене був трохи пригнічений стан і просто не піднімалися руки. А потім я сама собі думаю, якщо я буду сидіти так, нічого не робити, то під лежачий камінь вода не тече. Я маю сили, щоб стати на ноги, розвиватися, отримувати нові знання і маю хоча б спробувати. Тим паче, скільки військові роблять для того, щоб ми могли прокинутися, щоб ми мали змогу працювати, щоб ми могли з дітками просто вийти на прогулянку», — каже Оля.
Переломним моментом став дзвінок від дружини однокласника, яка запропонувала разом відвідати захід в «УкрПросторі» щодо грантових можливостей на відкриття власного бізнесу. Наша героїня згадує, що спочатку досить скептично поставилася до такої пропозиції, тому що особливо не вірила, що хтось справді може допомогти фінансово, проте вирішила ризикнути і прийшла на першу зустріч.
«Це був тренінг, на якому нам розказували, як буде проходити грантова програма для жінок з вразливих категорій, як з числа ВПО та і жінок з міста Запоріжжя. Там я вперше почула, що ми можемо презентувати свої бізнес-ідеї і отримати певну суму коштів на це. Ми подавали бізнес-план з заявкою, проходили дуже багато тренінгів з класними експертами – від розробки бізнес ідеї до її втілення в життя, консультації з розбору цільової аудиторії, потенційних конкурентів, самопрезентація та багато іншого. Нас дуже підтримували, допомагали на кожному з етапів, так що не написати бізнес-план або зробити помилку було просто нереально. Я була дуже щаслива, що стала однією з переможниць», — ділиться Ольга Фьокліна.
Необхідною умовою для переможців грантового конкурсу було відкрити ФОП. Оля зазначає, що трохи боялася розпочинати свою професійну діяльність в новому місці, не маючи клієнтської бази. Учасниць консультував бухгалтер щодо звітності, податків, дизайнер допоміг з логотипом продукції, а професійна фотографка зробила студійні світлини для соцмереж бізнесу.
Про торти-конструктори, дитячі майстер-класи і найцікавіші замовлення
«Коли я вже почала більш професійно цим займатися, то солодке майже перестала вживати, хоча дуже любила різні смаколики. Зараз у мене чоловік головний дегустатор. Останнім часом мені дуже подобається зефірна флористика і я потихеньку навчаюся», — розказує про своє захоплення наша героїня.
Наприкінці минулого року кондитерка отримала велике замовлення на 15 тисяч гривень на виготовлення новорічних подарунків для особливих діток. Олі необхідно було зробити маленькі мордашки персонажів з маршмеллоу загальною вагою в три кілограми. Це була дуже кропітка праця, яка принесла водночас і задоволення, і була справжнім випробуванням.
Найчастіше зараз замовлення підприємниця отримує через сторінки в Instagram, Facebook та профільну групу, яку зробив «Укрпростір».
«Серед усіх замовлень левова частка – це, зазвичай, торти, а потім це горішки та зефір, які я можу відправляти через пошту в інші міста. А ще користуються попитом наші тортики-конструктори. Коли я ще була вдома клієнти часто запитували, а чи можна зробити десерт дешевшим в ціні. Будемо відверті, що все що смачно, воно коштує грошей та і самі продукти недешеві. І я роздумувала, а як же зробити і смачно, і так, щоб це було вигідно. Тоді я вирішила робити просто коржі – шоколадні, медові, для «Наполеону». Окремо для них я робила декор і продавала такі наборчики в комплекті з готовою інструкцією. Все, що залишилося зробити покупцям – створити за інструкцією улюблений крем та прикрасити торт. Коли я дівчатам розповіла про те, чим я займаюся, то вони вигукнули, що це схоже на лего-конструктор. З того часу я і називаю такі вироби «конструкторами», — ділиться Оля.
І такі тортики користуються великою популярністю особливо серед дітей, які залучають до цього процесу всю родину. В цьому процесі для кожного знайдеться завдання і ця залученість вона об’єднує сім’ї спільною справою і дарує по-справжньому щасливі моменти, яких останнім часом так не вистачає.
«Я так багато відгуків отримала від жінок та чоловіків, які писали, що вони просто не могли дочекатися вечора, щоб зібратися всім гуртом та замалюватизібрати ці набори, а потім кожні півгодини заглядати в холодильник чи настоявся вже готовий десерт», — розказує кондитерка.
Також Оля проводить кулінарні майстер-класи з виготовлення простих та цікавих рецептів для дітей. Один з перших таких заходів відбувся у «TATOhub.Бердянськ» для татусів та їх дітей. Учасники отримали купу позитивних емоцій та багато нових знань, які потім продовжили втілювати на практиці.
«У Запоріжжі в мене це вже ніби сьомий майстер-клас, хотілося б ще більше, проте не завжди вдається, бо у мене маленька дитина. У майбутньому мені б дуже хотілося б відкрити свою невелику студію-цех, де я змогла б готувати та де було б окреме приміщення спеціально для майстер-класів. Щоб працювати з дорослими потрібно більше обладнання та техніки. На даному етапі фінансово я поки що не можу собі дозволити щось орендувати і працюю вдома, проте вірю, що ситуація в країні зміниться на краще і я можу втілити в життя свої плани», — каже Оля.
Наостанок вона зазначає, що зараз настільки багато нових десертів та технологій виготовлення солодощів, що просто неможливо стояти на місці і хочеться весь час професійно зростати. В планах – пройти навчання і здобути професію кондитера та підвищити кваліфікацію завдяки спеціалізованим курсам.
Фото надані ГО «УкрПростір»
Джерело: 061.ua
Источник: https://www.061.ua/news/3726008/a-mau-sili-sob-stati-na-nogi-istoria-konditerki-so-viihala-z-okupacii-do-zaporizza-i-vidkrila-vlasnu-spravu
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook
