Щодня лікарі рятують життя, супроводжують у хворобах, вислуховують і підтримують. Коли стрес став невіддільною частиною життя українців, медики залишаються опорою та дарують надію. Особливо — в прифронтових містах, як-от Запоріжжя. Тут, де лінія фронту зовсім поруч, а повітряна тривога — щоденна реальність, лікарі продовжують роботу. Це люди, здатні чути, бачити й допомагати попри все. Одна з них — Леся Георгіївна Пумпинець, заступниця медичного директора Запорізької обласної клінічної лікарні, лікарка-кардіологиня з десятками років досвіду. Вона — героїня соціального проєкту «Люди допомагають людям» від компанії Polpharma до Дня медичного працівника.
Кардіологія — це частина мене
Леся Георгіївна у медицині вже 40 років. Її шлях — не випадковість, а поклик і вибір. Ще коли навчалась у школі, зустріла у сільській лікарні на Херсонщині лікарку, яка стала для неї справжнім прикладом: «Професійна, чуйна, стримана, небайдужа до чужого болю. Їй я завдячую вибором медицини у своєму житті».
І цей вибір виявився правильним. «Мені пощастило: я все життя займаюся справою, яку люблю», — каже вона. У роботі Леся Георгіївна знайшла не лише фах, а й сенс.
Слухати — означає лікувати
З перших років прийому вона зрозуміла: уважне слухання — це не просто повага до людини, а й інструмент діагностики.
«Якщо уважно слухати пацієнта, значно легше працювати, особливо в діагностиці. Цей принцип допомагає мені багато років. Так, багато хто хоче просто поділитися наболілим. Але скарги людини — це перший крок до розуміння, як їй допомогти», — ділиться лікарка.
А ще — закликає ставитися до кожного так, як хотів би, щоб ставилися до тебе. Це просте, але сильне правило витримало десятиліття.
«Медицина — це не лише про діагнози й препарати. Це про вміння побачити насамперед людину, а не історію хвороби. Іноді найважливіше — просто бути поруч, підтримати словом, коли людині страшно».
У памʼяті — не імена, а історії
За роки роботи в памʼяті Лесі Георгіївни залишилися не так обличчя чи прізвища, як професійні випадки — складні діагнози, нестандартні реакції, незвичні ситуації.
«Люди різні, але всіх об’єднувало одне: всі вони потребували допомоги. Знаєте, справжній фахівець — це і знання, і досвід, але передусім — людяність. Вона також лікує», — зазначає лікарка.
З початком повномасштабної війни пацієнти стали частіше звертатися у занедбаному стані — з порушенням ритму, серцевою недостатністю, нескоригованою або відсутньою терапією, перенесеними тяжкими захворюваннями.
«Справжня турбота про пацієнта, на мій погляд, — це коли лікар думає про його майбутні роки життя. Що треба зробити зараз, які пріоритети для нього найважливіші, як спланувати лікування й догляд, що може вплинути на якість і тривалість життя. Таких питань багато і вони важливі».
The post «Я слухаю серцем»: історія лікарки, яка десятки років допомагає іншим не здаватися first appeared on Портал Акцент.
