Як давні церкви, приречені 90 років тому на довічне забуття, отримали нове життя завдяки віртуальним технологіям
У книжковому житті Запоріжжя нещодавно сталася непересічна подія: до міста надійшли 14 примірників нового видання «Знищені шедеври української дерев’яної сакральної архітектури. Книга з доповненою реальністю», яке присвячене давнім українським православним церквам Лівобережної України. П’ять примірників передано до наукової бібліотеки Національного заповідника «Хортиця», три – до обласного краєзнавчого музею, по дві – до обласної універсальної наукової бібліотеки, бібліотек ЗНУ та Національного університету «Запорізька політехніка».
Книга з доповненою реальністю на основі матеріалів, зібраних Стефаном Таранушенком. Видана у 2021 році.
Унікальність книги в тому, що її можна не лише читати та роздивлятись фото старовинних храмів ззовні та зсередини. Звична двовимірність сторінок доповнена третім виміром. У кінці кожного розділу вміщено QR-код – скануєш його смартфоном і…
Ось Вознесенська церква у селищі (колись – містечку) Березна на Чернігівщині. Перше, що з’являється на екрані гаджету, – архівна чорно-біла світлина величної будівлі. Кілька секунд завантаження – зображення церкви змінюється її силуетом, а потім об’ємною віртуальною моделлю. Вона як на долоні: фактурні нефарбовані стіни, де можна розгледіти ледь не кожну дошку і наче відчути її шерехатість, підкреслено вузькі прямокутники вікон (декотрі у формі хрестів), сходинки до дверей.
Та найголовніше у моделі те, що, перебуваючи «у руках» користувача, вона не лише стоїть на місці, вона динамічна. Її можна «покрутити», оглянути зусібіч і згори. Згори добре видно окрасу храму, яку в реальному житті обмаль шансів роздивитись: верхи з хрестами. Але це ми лише побачили церкву вдень. Наступний дотик до смартфона – заходить сонце, церква занурюється в ніч, над банями з’являється скибка місяця, у вікнах таємниче запалюються вогні.
І так з кожною з п’яти церков, докладний текстовий опис яких і фотографії містить книга – а світлин в ній понад сто. Це Троїцька (село Пакуль), Вознесенська (селище Березна), Миколаївська (село Нові Млини) церкви з Чернігівської області, Введенська (село Артемівка, нині в складі міста Мерефа) – з Харківщини, Покровська із міста Зіньків Полтавської області. Усі вони були побудовані протягом XVII ст., але жоден храм не зберігся до сьогодні – їх розібрали дощенту під час антирелігійної кампанії 1930-х років.
Зліва направо: Стефан Таранушенко та його колеги-помічники Федір Ковальчук, Дмитро Чукин, Павло Жолтовський в експедиції у селі Пакуль Чернігівської області. 1928 рік.
3D-моделі за архівними світлинами та кресленнями створювали архітектор з Галичини, дослідник української архітектури Руслан Лукащук та група програмістів з Харкова під керівництвом Світлани Ягольницької. Її команда займається 3D-моделюванням давно. Однак цього разу завдання виявилось особливим. По-перше, – надати об’єктам максимально реалістичного вигляду, але уникнути при цьому ефекту «мультиплікаційності», характерного для доповненої реальності. Адже видання – на серйозну тему.
По-друге, налаштувати тінь від церкви, довжина якої змінюється протягом дня. По-третє, підібрати текстури матеріалу стін.
– За фотокарткою ми можемо приблизно визначити, яке саме дерево використовували при будівництві, його малюнок, ширину дошки, – пояснює Світлана. – Щоб імітувати подібне дерево, потрібно підібрати текстуру й доробити її. Нашою метою було зробити так, щоб користувач міг відчути й побачити, якою споруда була колись.
Подвижник Таранушенко
Стефан Таранушенко – студент Імператорського Харківського університету, 1911 рік. Йому судилося прожити драматичне, але таке потрібне українській науці й культурі життя.
Випуск цієї книги накладом 1000 примірників здійснив видавець з Харкова кандидат філософських наук Олександр Савчук за фінансової підтримки Українського культурного фонду. «Знищені шедеври» безоплатно розіслані до 244 державних закладів освіти та культури України – вишів, музеїв, бібліотек. Видання розраховане на архітекторів – як нинішніх, так і майбутніх, а також на фахівців з 3D-моделювання і загалом на всіх зацікавленим давнім храмовим зодчеством.
Створення 3D-моделей зайняло більш як пів року. Проте шлях до видання книги почався набагато раніше.
– Якби ці церкви уціліли дотепер, то усі мали б статус пам’яток архітектури національного значення, – переконаний автор фахової передмови до видання киянин Віктор Вечерський, кандидат архітектури, мистецтвознавець, пам’яткознавець, спеціаліст з історії архітектури України доби козаччини і Гетьманщини (XVII – XVIII ст). – Вони були створені у стилістиці, яку зазвичай називають українським або козацьким бароко. Архітектура тих часів є цілком оригінальним, неповторним і саме українським внеском до скарбниці світової архітектури. Вона не схожа на архітектуру нікого з наших сусідів, нізвідки не принесена, бо виникла і розвинулася на українських теренах.
На щастя, пам’ять про те, як виглядали храми, врятувати таки вдалося – двічі. Уперше це зробив у 1926 – 1931 роках дослідник українських старожитностей Стефан Таранушенко, харківський професор, доктор мистецтвознавства, ім’я котрого аж до початку 2000-х було відоме тільки вузькому колу колег. Таранушенко, який отримав прекрасну освіту в ще Імператорському Харківському університеті, без перебільшення, був одержимий справою колекціонування, вивчення і збереження пам’яток. З 1922 до 1933 року Стефан Андрійович очолював Музей українського мистецтва у Харкові; обіймав провідні посади в державних організаціях з охорони пам’яток.
Передбачивши, що старовинні церкви, серед яких були справжні архітектурні шедеври, ось-ось приречуть на масову руйнацію, Таранушенко з помічниками щосезону вирушав у наукові експедиції територією Чернігівської, Сумської, Харківської, Полтавської, Луганської та Донецької областей. Групі дослідників вдалося не лише зібрати всю можливу інформацію про історію споруд (часто її джерелами виявлялися церковні книги), а й власноруч обміряти їх, забираючись аж нагору, зробити чудові фотознімки зовнішнього вигляду й інтер’єрів, а також креслення.
Одна з численних художніх світлин, зроблених Стефаном Таранушенком під час експедицій. Інтер’єр Покровської дерев’яної церкви у місті Зіньків на Полтавщині. Рік побудови – 1759.
Далі ж почалась нещадна боротьба з релігією, коли витвори, що являли собою основну архітектурну прикрасу села чи містечка, зведені 150 – 200 років тому, просто розбирали на дрова. За підрахунками Віктора Вечерського, із 181 церкви, описаної Таранушенком, дотепер збереглися 16. Сам же професор Таранушенко у 1933 році частково розділив долю досліджуваних пам’яток: як і багатьох представників інтелігенції, його звинуватили в антирадянській діяльності, кинули до тюрми, а потім відправили на дворічне заслання до Сибіру. Оскільки перебувати в Україні репресованому Таранушенку заборонили, протягом подальшого часу він мешкав у Росії. Повернутися додому мистецтвознавцю дозволили тільки у 1953 році, офіційно реабілітували ще через п’ять років. До самої смерті у 1976 році Стефан Андрійович жив у Києві. І хоча продовжував займатись улюбленою справою – вивченням давніх пам’яток, міг це робити в дуже обмежених рамках.
Матеріали, зібрані в експедиціях, Таранушенко лишив у вигляді колосального архіву, що нині зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки ім. Вернадського в Києві. Десятиліття тому науковою спадщиною земляка зацікавився видавець Олександр Савчук.
Видавець книги Олександр Савчук на зустрічі зі ЗМІ та громадою селища Березна Чернігівської області – саме на тому місці, де колись стояла Вознесенська церква, збудована у 1761 році.
– Тисяча аркушів машинопису і близько 6 тис. фотографій – те, що належало розібрати, упорядкувати, визначити, які знімки відповідають описам конкретних будівель, – згадує працю над виданням Савчук. – Спочатку робота здавалась просто непідйомною. Та врешті-решт я, мабуть, вже знав усі ілюстрації напам’ять. В цілому наше видання – це спроба продовжити хід думки і діяльність Таранушенка. Відбудувати церкви в реальності – справа складна, але показати, як вони виглядали, у наших силах вже зараз.
До слова, побачити 3D-моделі можна й на Facebook-сторінці «Видавець Олександр Савчук», де наведені відповідні посилання.
Від фото до 3D-моделі: світлина – креслення – віртуальна модель вдень – вона ж у надвечірньому сонці.
Слідами Калнишевського
Примітно, що одну із зруйнованих церков (з тих, що до книги не увійшли) таки вдалося відновити у наші дні – саме за кресленнями й знімками Таранушенка. З Троїцьким храмом у селі Пустовійтівка Роменського району Сумської області вийшла трагікомічна історія. І, до речі, у мешканців Запоріжжя був шанс мати цю церкву у себе на острові Хортиця.
– Церква у Пустовійтівці вважалась втраченою, адже коли Таранушенко досліджував її, фотографував, з неї вже зняли хрести і було видно, що пішов процес руйнації, – розповів авторці цих рядків Віктор Вечерський. – І, можна сказати, випадково у 1986 році в центрі цього села я побачив незрозумілу споруду, де був улаштований пункт прийому склотари. Це виявилась нижня частина отієї самої церкви. Зняли тільки верхи, а основний корпус зберігся.
Однією з пропозицій, що робити з пам’яткою далі, була ідея перенести її на Хортицю. І таким чином символічно вшанувати пам’ять останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського, коштом якого будували Троїцький храм (Пустовійтівка – рідне село Калнишевського). І хоча з цим не склалося, до нас потрапив макет відновленого храму – зараз він знаходиться у фондах Національного заповідника «Хортиця». Маємо надію, що після відкриття музею історії запорозького козацтва після довгого ремонту відвідувачі знову побачать модель Троїцької церкви. Або ж можна завітати до Пустовійтівки – завдяки відновленій церкві до села прокладений туристичний маршрут. І роздивитися відбудовану пам’ятку в натурі.
Макет Троїцької церкви 1770-х років на Сумщині, котрий зберігається у фондах Національного заповідника «Хортиця». Зруйнований протягом XX ст. храм відновлений у 2006 році за світлинами і кресленнями Стефана Таранушенка.
Фото з Facebook-сторінки «Видавець Олександр Савчук» та Ольги Боглевської.
Автор: Ольга БОГЛЕВСЬКА
Сообщение Як давні церкви, приречені на довічне забуття, отримали нове життя появились сначала на Индустриалка — новости Запорожья.
Источник: http://iz.com.ua/zaporoje/yak-davni-tserkvi-prirecheni-na-dovichne-zabuttya-otrimali-nove-zhittya
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook