Російські пропагандистські пабліки безугавно намагаються втлумачити українцям, як гарно живеться тим, хто змушений був залишитися на тимчасово окупованих територіях. Наприклад, у Дніпрорудному один з каналів «віщає», скільки тротуарів залатано, як швидко ліквідують прориви водогонів міські тепломережі, що відсутність світла – вина «укронацистів», а от 200 км доріг у так званій Бердянській агломерації (до якої окупанти віднесли і Дніпрорудне), – заслуга в.в.путіна особисто.
Що насправді відбувається у цій тимчасово окуповані громаді, кореспондентка «МИГа» спитала начальника Дніпрорудненської міської військової адміністрації Антона Козирєва.
Замість освіти й лікування – промивання мізків
Антон Володимирович розповів, що у громаді лишилася приблизно третина мешканців. Комунальні підприємства «Комфорт» та «Тепломережі» захоплені росіянами, які «переписали» їх на російські реєстри, призначили туди своїх людей, тож КП функціонують.
“Інше питання – як вони функціонують. Регіон дотаційний, самі себе вони не забезпечують, – каже Антон Козирєв. – Коли окупанти почали так звану програму інтеграції регіону до рф, плату за комуналку з мешканців не брали, потім почали брати так звану «мінімалку»… Але ви ж розумієте, що коли «Тепломережі» тепло дають, а грошей не беруть, то це чисто дотаційна історія”.
За словами Антона Володимировича, лікарня у місті працює, але там добрячий кадровий голод, бо багато лікарів виїхало.
“Найгірше у них з освітою. Вони спромоглися запустити одну школу, дитсадок, ліцей і коледж. Але з їхньою кадровою політикою, коли прибиральниця чи асенізатор могли стати мером, не дивно, що директоркою, наприклад, дитсадка стає вихователька, яку колись зі скандалом звільнили. Тож зрозуміло, який там рівень освіти”.
Дуже шкода дітей, бо, мабуть, єдине, що працює в росіян добре, так це пропаганда. “Промивання мізків – це основа їхньої держави. Без цього вони не зможуть існувати”, – констатує Антон Козирєв.
Додамо, що три тижні тому дніпрорудненський російський телеграм-канал повідомив про безкоштовне встановлення обладнання для супутникового телебачення «русскій мір».
Чи намагаються дніпрорудненці якось отримувати інформацію з вільної України?
“Звичайно, люди намагаються… Ті, що зацікавлені. Тим, що від початку «колобки», – все одно. Але є багато людей, які нікуди не ходять, ні з ким не колаборують, а просто чекають…”
Є різні обставини, коли людина дійсно не може виїхати. Комусь вік і болячки не дозволяють. Когось утримують лежачі родичі. Є люди, які просто розуміють, що не пройдуть фільтрацію. Донедавна були два коридори, якими можна було виїхати в Україну, зараз залишився один довгий через Білорусь, Польщу. На кожному з них мінімум п’ять фільтрацій. І люди, які бачать, що не пройдуть фільтрацію, змушені лишатися на тимчасово окупованій території і чекають на звільнення.
ЗЗРК: логістику та імпортне обладнання «хотєлками» не здолаєш
Ще одна російська маніпуляція, яку часом, на жаль, підхоплюють і українські ЗМІ, – про «процвітання» Запорізького залізорудного комбінату.
Нагадаємо: окупанти почали з того, що вкрали видобуту українськими гірниками руду. За два з половиною роки там змінилося три «начальники» (одного з них, перевертня з Донецької області, СБУ вже повідомило про підозру у здійсненні кримінального злочину).
До 24 лютого 2022 року на комбінаті працювало 4800 осіб. Після повномасштабного вторгнення переважна більшість працівників відмовилася працювати на окупантів. За словами Антона Козирєва, у перший рік загарбники намагалися щось запустити, рекламувати, але так-сяк змогли закрити десь тисячу-півтори робочих місць. Не знайшовши достатню кількість «добровольців» з місцевих, окупанти почали завозити «из глубинки на юга» російських працівників. Мовляв, зразу квартиру даємо, роботу, чого б не поїхати? Однак і це не рятує. З регулярністю раз на тиждень ті самі телеграм-канали публікують запрошення на роботу за півтора десятками спеціальностей.
Проте нещодавно окупанти почали розганяти інформацію, начебто цього року видобуток руди сягнув мільйона тонн, а наступного року вони планують вийти на цифру у чотири мільйони тонн. Восени робили показові вибухи, мовляв, вийшли на більшу глибину задля більшого видобутку.
“Вибухи – це прекрасно, але є два нюанси, що їх конкретно обмежують, – розповів Антон Козирєв. – Нюанс перший – це логістика. До повномасштабного була лише одна залізнична гілка, якою вивозили руду до моря чи до Запоріжжя. Зараз її не існує, і возять вони видобуток вантажівками. З такими «потужностями» ні про які чотири мільйони не йдеться.
Це те, що лежить на поверхні. А є більш глибока історія. З 1995 року на ЗЗРК зайшли іноземні та вітчизняні інвестори. За цей час обладнання оновилося на 80 відсотків, і воно імпортне, причому не з росії. В умовах санкцій знайти імпортні запчастини дуже проблематично. Вони намагалися щось там «імпортозаміщувати», але навіть на гайках це не працює. Обладнання поступово виходить з ладу. Їм його замінити нічим. Тож прожекти росіян щодо небачених видобутків нашої руди – не більше як марення”.
Ганна Чуприна, фото авторки і з відкритих джерел
ДОВІДКОВО
Після захоплення комбінату росіянами ЗЗРК зареєстроване у Києві як підприємство, яке втратило контроль над своєю матеріально-технічною базою. Інвестори, які працюють у правовому полі, зараз можуть тільки чекати деокупації.
Сообщение Як «квітне» Дніпрорудне під окупантами появились сначала на Газета МИГ.