Децентралізація по праву вважається найуспішнішою реформою в Україні. Бо навіть прифронтові громади Запорізької області розбудовуються, забезпечують достойні умови для життя мешканців і вимушених переселенців, планують подальше відновлення й активно ці плани впроваджують. Одним із гарних прикладів є Широківська громада, куди завітали медійники за сприяння запорізького Центру журналістської солідарності.
Чому населення під час війни зросло удвічі?
Широківська громада – передмістя Запоріжжя – складається з десяти старостинських округів (35 населених пунктів). До великої війни населення складало 15 тисяч. Після повномасштабного вторгнення виїхало приблизно 10 відсотків мешканців, але громада в рази більше прийняла внутрішньо переміщених осіб, яких тут лише офіційно зареєстровано 9200 з 11 областей України.
До того ж, на території громади чимало дачних кооперативів. Багато мешканців Запоріжжя переїхали на «фазенди» фактично на постійне проживання, вважаючи, що тут безпечніше, ніж у самому місті. Тож орієнтовно у Широківській громаді мешкає 30-40 тисяч (за різними підрахунками). Це створило велике навантаження на інфраструктуру. Але в громаді не склали руки. Навпаки, роблять усе, аби приїжджі – їх тут називають новими мешканцями – залишилися у громаді жити.
“Після війни однією з головних проблем буде демографічна, – вважає голова Широківської громади Денис Коротенко. – Тому намагаємося якнайбільще сприяти налагодженню життя нових мешканців та їх працевлаштуванню. Роботи дуже багато, не всі, на жаль, хочуть працювати… Але так було завжди, і зараз нічого не змінилося. Та є й активні люди. Громада взяла участь у державній програмі, і лише через центри зайнятості працевлаштовано 80 ВПО. Також багато людей працює на благоустрої, в соціальних послугах, на сільгосппідприємствах”.
Працьовитим і активним новим мешканцям – повага
Дбають широківці і про облаштування житла для нових мешканців.
Зокрема, в селі Миколай-Поле обладнали гуртожиток на шість родин. Одна кімната розрахована на трьох осіб. Є спільна кухня з усім сучасним начинням і посудом, дві туалетні кімнати, пральні машинки. Як розповіла голова ради ВПО Широківської громади Тетяна Кирилова, зараз тут живуть чотири сім’ї (10 осіб) з Оріхівського району, Гуляйпільської, Якимівської громад та з Луганщини.
“Це так приємно, коли нас називають новими мешканцями громади, – розповіла пані Тетяна. – До нас дуже добре поставилися. Ми ж виїжджали з однією сумкою в руках, а нас усім забезпечили – посудом, одягом, засобами гігієни, та усім”.
Усі мешканці гуртожитку беруть активну участь у житті громади. Наприклад, пані Тетяна – вчителька математики та інформатики – працює у школі, займається громадською діяльністю.
Як пояснила заступниця голови Широківської громади Ольга Ставицька, це принципова позиція: “Людей багато, місць мало, тому повага й перевага тим, хто працює і активний”.
За словами пані Ольги, після перемоги, коли нові мешканці побажають повернутися до рідних домівок, то ці приміщення можна буде переорієнтувати на підтримане проживання – для осіб з інвалідністю, одиноких, які взимку не можуть себе забезпечити тощо.
Відповідальності не бояться, вміють писати заявки та отримують гранти
“Щоб життя було більш комфортним, ремонтуємо дороги, будуємо водогін, розвиваємо медичні та адміністративні послуги, – каже Денис Коротенко. – Робимо це або власними силами, або залучаємо кошти донорів, держави, різних фондів”.
Так,
у Широківській громаді від моменту об’єднання була поставлена мета: навчитися залучати до бюджету додаткові кошти, розробляти проекти, писати якісні грантові заявки, зацікавлювати міжнародних партнерів.
За це відповідають фахівці комунального підприємства «Агенція розвитку Широківської громади» та усіх підрозділів апарату, і зараз партнерами громади є GIZ, USAID, благодійні фонди «Добре», «Проліска», «Посмішка ЮА», «100 відсотків життя» і багато інших.
Та гроші не падають з неба – це велика й копітка робота. А отримавши грант на проєкт, його треба якісно реалізувати, прозвітувати і нести відповідальність. «Ми не боїмося відповідальності, – каже Денис Коротенко. – Тому пишемо заявки і працюємо над багатьма проєктами”.
Реконструкція водогону – запорука майбутнього розвитку
Одним із наймасштабніших проектів громади, куди вкладено багато зусиль та коштів, є реконструкція водогону.
«Це єдина артерія, яка постачає водою села, де у нас взагалі є вода… Я не знаю, як так сталося, що у багатьох селах коло Запоріжжя не було центрального водопостачання. Люди десятиліттями жили на привізній воді… А в деяких селах, куди водогін таки доходить, не вистачає його потужності. До об’єднання люди отримували воду раз на тиждень. Створивши громаду, ми виконали деякі роботи, – стало двічі на тиждень. Але ж це ненормально! Вода – це базова потреба, вона має бути в крані щохвилини. А водогін…
Побудований в 50-х роках де з чавуну, де з залізобетону, він ніколи не зазнавав реконструкції. У деяких місцях трубу можна продірявити пальцем. Тому втрати через пориви шалені – 50-60 відсотків. Тобто ми купуємо у міського водоканалу літр води, а до нас доходить 400-500 грамів. Тож водопостачання – наш головний пріоритет».
Фахівці громади розробили проект реконструкції водогону, подали заявку на конкурс на отримання державної субвенції на відновлення і виграли його. Вартість проекту склала 126 мільйонів гривень, роботи розпочалися минулого року. Зараз водогін готовий на 85 відсотків. Це дві пластикові труби [основна та резервна] довжиною 19 кілометрів від насосної станції, що будується на межі Запоріжжя та громади, і до подібної у селі Лукашеве. Усі роботи планується завершити до кінця літа.
«Ми не просто перекладаємо труби – ми повністю міняємо систему, – каже заступник голови Широківської громади Дмитро Свіркін. – Ми стоїмо на місці, де громада підключається до міськводоканалу. Тут будуємо нову насосну станцію, аби не залежати від змін тиску. Саме зараз робимо тимчасовий байпас – це обвід, паралельний прямій ділянці трубопроводу з запірними приладами, щоби не виникло проблем при перепідключенні, а само воно зайняло не тижні, а кілька днів. (До речі, зварювальні апарати, якими працюють наші співробітники, нам придбало швейцарське посольство). А далі дві гілки водогону біжать полями до населених пунктів громади. Кілька десятків колодязів дозволять у випадку аварії оперативно переключити воду на іншу лінію.
Водогін не тільки закриває проблему втрат. Від нього буде залежати подальший розвиток громади. Там, де води не вистачало, вона буде надаватися в повному обсязі, а потім можна буде думати над водозабезпеченням сіл, де води не було ніколи”.
“Чому лавки у сквері сірі, а тризуб іржавий?”
Дбаючи за базові потреби, у Широківській громаді активно займаються і благоустроєм. Зокрема, у селі Володимирському облаштували невеликий сквер: встановили лавочки, виклали плиткою доріжки, засіяли травою газони, посадили дерева, встановили тризуб з останньої партії металу з «Азовсталі» (через це він має колір іржі, і його не будуть фарбувати, аби зберегти пам’ять про героїчну оборону азовців). І зараз розробляють концепцію меморіалу захисникам України.
У когось може виникнути питання: чи доречно це під час війни?
“Я інколи розумію колишніх (до об’єднання) голів сільрад, які лише жалілися на відсутність коштів, – посміхається Денис Коротенко. – Бо … Зробив я цей сквер чи не зробив – усе одно буду поганий. Або зробив не так. Мене постійно питають: навіщо 28 лавок? чого вони сірі? нащо поставили тенісний стіл (зауважу, на розчищеному нами колишньому звалищі)?…
А от дивіться: зробили сквер – люди приходять, відпочивають, і ось поруч з’явився МАФ, який пропонує каву та печиво. Люди купують, іде копійка до бюджету. І ось інший власник каже: а я хочу поставити тут МАФ із напівфабрикатами. Тобто іде розвиток”.
Є розбудова – є життя і надія
Денис Коротенко переконаний, що потрібно знайти баланс між економічним розвитком, демографічною ситуацією, і фронтом. До речі, громада активно допомагає військовим: у Клубі успішних пані збирають гроші і передачі хлопцям, в об’єднанні «Турбота» волонтерки плетуть маскувальні сітки», селищна рада постійно виділяє кошти на підтримку підрозділів, з якими працює напряму.
“Зрозуміло, що наш основний фронт – війна з росією. Але якщо мешканці тільки ховатимуться по хатах, хирітиме підприємництво, то незабаром усі виїдуть – і не буде громади. Нічого не буде. А коли є умови для безпечного навчання, створено гарні умови для надання медичних та адміністративних послуг, гуманітарної допомоги, коли є інфраструктура, вода, дороги, освітлення – мешканці не хочуть покидати свою домівку, а залишаються тут.
Коли щось робиш, тим самим доводиш собі та іншим, що є життя, є надія і буде перемога. Моя думка така”, – впевнений Денис Коротенко.
Секрет успіху Широківської громади – у команді професіоналів. Та планів громаддя – і є вакансії. Тож тут чекають на людей молодих, енергійних, креативних, амбіційних, які готові працювати в громаді.
Ганна ЧУПРИНА, фото авторки
«МИГ» в наступних спецвипусках розповість, як широківці дбають про дітей та молодь, забезпечують медичні послуги, створюють мало груповий будинок для сиріт та Безпековий центр для усієї громади.
Сообщение Як Широківська громада шукає баланс між економікою, демографією та фронтом появились сначала на Газета МИГ.