Декілька днів у Запоріжжі тривав Фестиваль фільмів Анджея Вайди до 100-річчя режисера. І виставка творів двох запорізьких митців.
До цієї події у перший день показів фільмів, в Запорізькій обласній універсальній науковій бібліотеці почала роботу виставка «Сюрреалізм на двох». Роботи двох митців – Анатолія Квасова та Анатолія Кондакова, подорожували разом із фестивалем, бо один із показів відбувся в Запорізькому фотоклубі.
Подякуємо можливості – усі чотири стрічки Анджея Вайди викликали захоплення глядачів. Прекрасно пасують камерному настрою сучасні простори нашої бібліотеки.
Щасливою вдачею стала й можливість побачити творчість наших непересічних митців.
Надамо слово сучасникам, друзям тих процесів, які не мають бути забутими – як-от життя запорізького «Маленького Парижу» та творчого майданчику біля фонтану…
”Двоє художників, двоє давніх друзів, один – Анатолій-Том Кондаков (1957–2026) – який, на жаль, вже пішов у засвіти; інший – Анатолій Квасов-Смаглов (нар. 1954), дякувати пані Долі, залишається з нами і не припиняє малювати.
Друзі несхожі між собою ані вдачами, ні творчим почерком, стилем, манерою, ба навіть преференційною палітрою кольорів, в яких авторські характери вповні проглядаються, виявляються й розкриваються – отже, чесні митці. Для них це завжди було легко – бути чесними в мистецтві – бо більшість створюваного ніколи не призначалася на казенні виставки, а приватні покупці чи замовники картин – ті знали, на що очікувати і воліли саме такого: непідцензурного, вільного, незвичайного.
Себто йдеться за часи, коли вони починали – часи «за совєтів», коли розкуте мистецтво вбачалося владцями загрозою комуністичному ладу не меншою ніж «агресивний блок НАТО», коли цензура навіть у циркових акробатів вимагала «літувати» (тобто подавати на розгляд, щоби отримати дозвіл з печаткою) їхні професійні вигуки на кшталт «але-ап» і в жодному разі не замінювати під час публічних виступів ці звуки на інші, незареєстровані.
Таким чином в певних аспектах творчі біографії наших художників перегукуються з долею героя фільму Анджея Вайди «Післяо́брази»…»” – написав учасник роботи кінофестивалю фестивалю, видавець та митець Олександр Лазутін.
І ось думка про митців Олександра Красюка – культуролога, перекладача:
“Творчість, а отже й світобачення, а заразом і техніка Квасова кардинально відрізняється від творчості Кондакова. Тим, хто знав їх обох, добре видно було, як вони доповнюють і врівноважують один одного в живих дискусіях за дружнім столом чи імпровізованих хепенінгах в достопам’ятному кафе «Маленький Париж» на розі вулиці Сталеварів і Проспекту.
Утім, єдність протилежностей цих двох натур легко вгадати, оглядаючи їх спільну виставку. На тлі сардонічних сюжетів, часто монохромних, композицій переважно інтровертного Тома картини емоційно відкритого Анатолія Квасова випромінюють яскравий, ледь не дитячий оптимізм або лагідну мудрість людини, що за своє довге життя надивилася різного-всякого, але, попри те все, не втомилася дивуватися красі цього сповненого протиріч і трагедій, та однак прекрасного світу…”
Дякуємо Долі за таку доречну можливість – побачити мистецький запорізький світ, який співпадає у періоді та сенсах часу із творчістю Анджея Вайди, та й не тільки – із волелюбними стихіями світу.
Наш кореспондент поспілкувався із Анатолієм Квасовим та сфотографував його роботи та й самого митця.



Анатолій Квасов розмірковує про сучасний світ у своїх картинах, шукає відповіді щодо недосконалості людських стосунків в біблійних істинах.
Його чисте ставлення до життя – не тільки у творчості. Анатолій щодня виходить на роботу біля колишнього будинку культури ДЕЗ (нині це простір подій RESPECT), де поруч залишаються Художній салон, Виставкова зала Запорізького фотоклубу. І щодня приводить до ладу цю територію. І це його сенс життя, сенс душевної чистоти.
А іноді влаштовує дворові виставки з іншого боку цих будівель! Це підтримує чудове творче товариство міста, бо виставки супроводжуються бесідами, музикою, спогадами…
Десять років тому, в інтерв’ю після прем’єри свого фільму «Післяо́брази», Анджей Вайда підкреслив: “Цей фільм постав не з гніву, а радше з довгого досвіду… Я зробив фільм про події минулого, який говорить, що втручання в мистецтво не належить до завдань влади. Мистецтвом займаються митці, а не влада”.
Підготувала Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА