– Я в захваті! – ділилася враженнями від виставки «Український Всесвіт: Несе Галя воду» відвідувачка курсу «Ї, тут навчають українською» пані Світлана. – Вишиті писанки, рушники, мотанки, акварелі… Така краса, таке різноманіття! І чоловіку моєму дуже сподобалося.
– Так було цікаво, коли майстрині розповідали історії створення кожної писанки, як шукали образи, які асоціюються з українськими піснями! І атмосфера така гарна, тепла… То було неймовірно! – підхопила пані Галина.
– А мене вразило, як донька нашої пані Віри (теж відвідувачка курсів – авт.) вишила обличчя дівчини з пісні «Карії очі, чорнії брови». Навіть рум’янець на щічках відтворила! – додала пані Ольга.
…Спало на думку, що під час повномасштабного вторгнення у багатьох запоріжців і запоріжанок проявилися кращі наші якості – загострене почуття гідності й справедливості, що спонукає відмовитися від звичного способу спілкування на користь пізнання свого призабутого; вміння гуртуватися й разом долати труднощі; за будь-яких обставин творити красу та ділитися неї з іншими. Постало й зміцніло багато громадських організацій, які допомагають вимушеним переселенцям з тимчасово окупованих територій, ветеранам і звичайним мешканцям і мешканкам прифронтового міста відновити психологічну рівновагу, адаптуватися до нових реалій чи повернутися до мирного життя, знайти нових друзів, здобути економічну незалежність і долучитися до культурно-освітніх проєктів, які відновлюють в українцях українське.
«На нас була чорна робота…»
Однією з таких чудових організацій є ГО «Запорозькі Берегині», яку очолює знана запорізька медійниця, волонтерка і громадська діячка Олена Шевчук. Саме «Запорозькі Берегині» є творцями й організаторками виставки «Український Всесвіт: Несе Галя воду» (демонструється у палаці культури «Орбіта»), – і водночас ініціаторками серії безкоштовних курсів з оволодіння розмовною мовою «Ї, тут навчають українською» (втілюється за підтримки Запорізької міської ради).
Організація почала діяльність з влаштування фестивалів консервації, створення ляльок-мотанок, вишивання рушників-оберегів тощо, а наприкінці 2021 року офіційно об’єднала жінок, небайдужих до українських традицій, образотворчого, музичного, декоративно-ужиткового, кулінарного мистецтва. Кому за кілька місяців, як і багатьом іншим, довелося стати волонтерками.
“24 лютого 2022 року з ранку ми уже були в запорізькому госпіталі, приймали перших поранених. Їх було 16-ть… – згадує Олена Шевчук. – Того дня з госпіталю звільнилося 50 співробітників. І на нас була така чорна робота – готувати, мити посуд, прибирати… Потім ми шили для хлопців адаптований одяг, для фронту – ноші, аптечки, антидронові пончо, ми й зараз шиємо дуже багато. Поступово наша доля стала пов’язана з багатьма бригадами, які стояли і стоять на запорізькому напрямку”.
Споконвіку доля української жінки – не воювати, а оберігати будинок, вогнище, дітей і надихати чоловіка. Сьогодні деякі жінки узяли до рук зброю, і членкиня організації «Запорозькі Берегині» Олександра Давиденко також пішла до лав Збройних Сил і нещодавно стала Героєм України. “Ми пишаємося Сашею. А самі допомагаємо в інший спосіб. Зокрема, збираємо донати і купуємо зброю, якою наші чоловіки вбивають ту кляту русню”.
Оберегові світи вишиваних писанок
Зброєю є і краса, яка підносить дух воїнів. У 2022 році напередодні Великодня Запорозькі Берегині почали вишивати і робили маленькі писанки, які мали прикрасити храм Святої Трійці. Але того дня в місті були страшні вибухи, було багато поранених, і владика сказав, що на тлі такого горя і з безпекових міркувань прикрашання треба відкласти. І тоді жінки з колекцією поїхали до госпіталю й заквітчали надворі два дерева. Допомогли вийти та помилуватися писанками тим хлопцям, хто міг ходити, а іншим пораненим та персоналу сказали, що після свята вони можуть писанки зняти з дерев і залишити собі як обереги.
Потім Запорозькі Берегині кожного року створювали великодні колекції. У 2023 році подарували їх і храму Святої Трійці, і католицькому храму Бога Отця Милосердного, і Вірменській апостольській церкві. У 2024 році жінки створили щось незвичайне – писанкову мапу Запорізького регіону, з тимчасово окупованими містами і містечками включно. “Нам дуже хотілося це зробити. Щоб на писанках була символіка Бердянська, Мелітополя, Оріхова, Гуляйполя, Поліг, неокупованих населених пунктів біля лінії фронту, які потерпають від обстрілів”.
Виставка тривала у Запоріжжі декілька тижнів. Приходили люди з окупованих міст, тримали писанки, плакали, фотографувалися. І берегині зміцніли в думці: нехай поруч війна, а ми самі живемо під обстрілами, – краса повинна залишатися, а традиції мають жити.
Минулого року майстрині створили колекцію, яку присвятили образу «Дерево роду»: на одному боці великого яйця розташовано цей найпотужніший оберіг, а на зворотньому – цитати відомих громадських діячів, письменників, поетів.
Галя моргнула – усе почалося
Цього року пан Олена засумнівалася: ну, які вже писанки, мабуть, задовбали усіх своїми яйцями. Аж тут потрапила їй на очі схема зі старого жіночого журналу картини «Несе Галя воду».
“Подумала: наш простір називається «Український Всесвіт». Бо він дуже красивий, багатий, кольоровий, усміхнений, співучий. Є голос, немає голосу – усі співають. Міркую далі: все пішло від Галі. Ну, дійсно: Галя несе воду, Іванко за нею в’ється… Як Галя моргнула – пішло кохання. Народження родини. Захист сім’ї, Батьківщини… Наша чарівна Віра Лобач створила цю картину – і ми вирішили створити писанки, на яких будуть наші українські сучасні, старовинні, відомі та невідомі пісні. На одному боці – асоціації з піснею, на іншому – слова і навіть ноти”.
Керівниця проєкту Людмила Гармаш пригадує, що коли минулого року майстрині створили колекцію під умовною назвою «Дерево життя. Дерево роду», владика Фотій відвідав виставку і сказав: «Я вам дуже вдячний, що ви створили антологію української думки».
“І мені так схотілося створити антологію української пісні! Бо ми їх усі співаємо, але не все про них знаємо! Ну, хоча б «Ніч яка місячна ясная зоряна». Начебто народна. Але ж автори – письменник Михайло Старицький і композитор Микола Лисенко! Тож коли пані Олена сказала: “Будемо вишивати пісні”, – я так зраділа! Бо що кажуть українці, коли їм добре? Що душа співає! Не муркоче щось собі під ніс, а пречудовими словами промовляє”.
Пані Людмила Гармаш вишила 24 писанки. Загалом у проєкті представлено 54 пісні, 20 із яких – народні. Їхні образи відтворено на 53-х писанки – мисткиня Лариса Середа на одному яйці вишила дві пісні – «Ой, у лузі червона калина» і Гімн України. У вишиванні пісень взяли також участь майстрині Лариса Середа, Анна Мартенс, Віра Лобач, Марина Широкова, Тетяна Дем’янова, Вікторія Бієнко (Київ), Інна Сердюк (Олександрія), Ірина Даннік і Олена Серединська (вчителі-вихователі з Центру дитячої творчості на Чарівній), мама Людмили Гармаш Ольга Ганжа і донька Віри Лобач Юлія Слета.
Створювалися ці неймовірно прекрасні роботи в непростих умовах, часто-густо за відсутності світла та під час обстрілів. “Щовечора бомби летять, а ми в коридорах дивимося, хто з наших у мережі. Ну, не сидіти ж просто і трястися! Помолилися, і при ліхтариках починаємо шукати схеми, перекидати одна одній, показувати, хто що вишив… І це поле енергетичне тримало ментальність і фізіологічний стан”, – згадує Людмила Гармаш.
«Ваші мотанки працюють!»
Пані Людмила робить ще й обереги-мотанки для наших захисників і захисниць.
“Усе, що вона створює, ми відправляємо на фронт, – розповіла Олена Шевчук. – Наші хлопці стояли під Степногірськом… Я їм писала кожного дня, а вони дуже довго не відповідали. Та я все одно писала: знаю, що з вами усе добре! Днями вони вийшли звідти живими. І казали мені: “Ми думали: хто це за нас так молиться? Бо були в такій… ситуації, звідки інші не поверталися… Тепер знаємо, що ви. І мотанки ваші працюють”.
На виставці, крім вишиваних писанок з піснями, представлені вишиті рушники майстрині Надії Ткаченко і запорозьких берегинь, акварельні портрети та авторські мотанки відомої художниці Оксани Кіргеєвої. Тож недарма відвідувачі й відвідувачі курсів української мови були у такому захваті.
Слово і Мова – наша зброя
І про безкоштовні курси української мови. Пані Олена Шевчук якось зізналася, що ці курси додадуть трохи плюсів до її карми. Ще у 2021 році вона відчула потребу людей більше говорити рідною мовою. І разом з ветераном АТО, нині радником міського голови з ветеранської політики Михайлом Пирогом було відкрито перші курси. Прийшло багато людей, які потім пішли захищати Україну і зараз, на жаль, оберігають нас із засвіту.
У 2024 році Запорізька міська рада затвердила Програму всебічного розвитку та функціонування української мови як державної на 2024-2030 роки, одним із компонентів якої з ініціативи пані Олени Шевчук стала серія курсів «Ї, тут навчають українською». Двічі на тиждень у дев’яти бібліотеках Запоріжжя зустрічаються люди, які за різних обставин у юності чи молодості відійшли від української мови й усе життя розмовляли російською. Після повномасштабного вторгнення мова агресора стала їм гидкою, і вони хочуть говорити українською, але трохи соромляться свого «суржика». У бібліотеках же вони зустрічаються з однодумцями, і разом долають мовні бар’єри.
З березня стартував четвертий потік курсів. Авторка цих рядків вдруге має честь бути долученою до викладання в одній із бібліотек. Разом з відвідувачками і відвідувачами ми вдосконалюємо нашу вимову, згадуємо традиції та звичаї, обговорюємо поточне життя, знайомимося з призабутими чи загарбаними росією видатними українськими особистостями, співаємо, а ще знайомимося з письменниками, поетами, музикантами, яких запрошує до бібліотек пані Олена Шевчук. Вона ж організовує відвідини музеїв, театрів, виставок, завдяки чому наше україномовне коло стає ширшим.
Девізом ГО «Запорозькі Берегині» є такі слова: “Ми не можемо покласти край війнам або зупинити несправедливість, але ефект від тисяч складених воєдино маленьких добрих справ може бути сильніший, ніж ми можемо собі це уявити”. І вони діють у повній відповідності до цього девізу.
Ми не згадали тут іще акції, які проводять «Запорозькі Берегині» до Дня української вишиванки, Дня Прапору, Різдва, інших національних свят. Дарують свої витвори бібліотекам, театрам, філармонії. І продовжують допомагати військовому госпіталю, шити, пекти, збирати донати на допомогу нашим захисникам і захисницям, озброювати нас усіх Красою і Словом.
Запрошуємо на виставку «Український Всесвіт: Несе Галя воду»! І починаємо готуватися до Дня української вишиванки)
Ганна ЧУПРИНА, фото авторки і з відкритих джерел
Цей документ було підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ТОВ «Газета «МИГ» і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу
Сообщение Як Запорозькі Берегині зміцнюють місто Красою і Словом появились сначала на Газета МИГ.