«Якби це мене не надихало, я б цього не робив»: історія запорізького підприємця, що заснував «Майстерню пончиків» та мережу їдалень «КУХНЯ»

Олексій Пучков —  запорізький підприємець, співвласник і директор пекарні “Урожай”, засновник «Майстерні пончиків», мережі їдальнь «КУХНЯ» та кав’ярні «20/56». Ми поспілкувалися з ним про те, що спонукало його відкрити нові заклади під час війни, чому він воліє жити сьогоденням, якими словами надихає співробітників та що заважає підприємцям побудувати діалог з владою.

Як повномасштабне вторгнення вплинуло на роботу пекарні і з якими труднощами стикається бізнес

Наш герой зазначає, що відносить себе до категорії підприємців-оптимістів, що до останнього не вірили в можливість повномасштабного вторгнення.

«Звичайно, що всередині десь був страх і тривога саме за рідних, дітей. Проте я такі думки відкидав і був поглинений поточними справами. Можливо це і погано, проте я якось звик жити недалекими перспективами. Коли в тебе є виробництво, то постійно трапляється таке, що ти запланував роботу на сьогодні, а потім приходиш — там все міняється. І тобі потрібно вже вирішувати зовсім інші проблеми», — розпочинає свою розмову Олексій Пучков.

В його пекарні, «Майстерні пончиків» та їдальні на той момент працювало загалом більше 120 людей. В перші дні повномасштабного вторгнення підприємці намагалися швидко реагувати на нові виклики, пов’язані з окупацією частини територій Запорізької області та бойовими діями. Водії, що розвозили продукцію, спочатку могли спокійно проїхати, а наступного дня вже на цій дорозі були вибухи. Одного разу співробітник, що мав доставити товар в магазин Нікополя, ледь вцілив, коли на майданчик поряд з ТЦ прилетіли ракети.

«Робота в нашій пекарні «Урожай» не зупинялася ні на день. Просто змінилися обсяги. Я думаю, що ці карантинні обмеження та заборони, які були в попередні роки, якоюсь мірою нас загартували. Ми досить швидко підлаштувалися під нові реалії, незважаючи на всі складнощі з персоналом, продажами, комендантськими годинами. На цьому бізнесі вже не заробляю ні я, ні мій компаньйон Віталій Івахов. Ми підтримуємо виробництво, тримаємо людей, бо ми маємо відповідальність перед ними. У нас багато людей працює з прифронтових містечок та сіл – Оріхів, Таврійське. Декого вивозили фактично з-під обстрілів. Дехто з них навіть каже, що коли вони приїжджають на роботу, то відпочивають по 12 годин на ногах з тістом. Я не міг в це повірити. А люди про це щиро кажуть, бо там в них городи горять, вибухи, а вони не можуть це все покинути. І так психіка їх отримує розрядку при роботі з тістом», — розповідає Олексій.

Директор завжди мотивує своїх підлеглих, нагадуючи їм про те, який важливий продукт для тисяч запоріжців вони виготовляють.

«Я завжди кажу, що люди подякують за цей смачний хліб, класну булочку, що ви робите. І коли вони мають це розуміння, що вони дотичні до такої важливої справи, як виробництво хлібу, то це мотивує», — каже директор пекарні.

Він додає, що найскладнішим є фізично втрачати членів команди. Один з хлопців-пекарів, що пішов захищати країну, рахується безвісти зниклим, а ще один, водій, загинув. Він отримав повістку, потрапив в навчальний центр та йшлося про те, що він буде водієм військового транспорту. Аж потім його обрали в групу бійців, які їздили на навчання в Британію. Після повернення він через два дні загинув під час штурму в Авдіївці в грудні минулого року. Це стало справжнім ударом для колективу.

Найбільша проблема для багатьох сфер бізнесу у Запоріжжі пов’язана з кадрами. І для «Урожаю» це також актуально. Адже з початку вторгнення близько 20% персоналу, а це переважно жінки з сім’ями, були змушені поїхати ща межі міста та України — в Польщу, Німеччину, Нідерланди та інші європейські країни.

Через зміну обсягів продукції, виробництво прийшлося оптимізувати. Замість чотирьох змін зробили три та трохи подовжили графік роботи.

«З цим колективом ми справляємося. Нові люди, можливо, ще десь не такі швидкі і їм щось дається важко, проте ми рухаємось. А ще є бачу таку тенденцію, що повертаються та шукають роботу комісовані за станом здоров’я військові. Вони мотивовані і здатні працювати. Зараз одного з таких чоловіків ми навчаємо і головне, що він має бажання щось робити», — каже підприємець.

Популярність їдальнь мережі «КУХНЯ» і втрата цільової аудиторії кав’ярень

Олексій здивував багатьох запоріжців і колег по цеху, коли в першій половині 2022 року запустив другу їдальню «КУХНЯ» в центрі міста та відкрив кав’ярню на проспекті Маяковського. Під час нашої розмови він наголошує, що насправді цьому передувала досить довга підготовка, розпочата ще з листопада 2021 року. Одночасно проводили ремонтні роботи в орендованому приміщенні їдальні та кав’ярні, що розташована по сусідству.

«Насправді «КУХНЮ» ми запустили ще до війни. На початку лютого ми вже повноцінно працювали. Потім 24 лютого розпочинається війна і ми змушені були взяти паузу десь до 7-го березня. В цей час ми вирішували питання з персоналом – комусь необхідно було виїхати, шукали заміну і на це все пішло тиждень-півтора. Ми зрозуміли, що необхідно запускатися. Спочатку це були переважно волонтерські ініціативи на всіх наших «КУХНЯХ» – ми годували військових, екіпажі поліції. І дівчата, які виходили казали, що навіть не треба зарплатні, ми хочемо щось робити, відчувати себе корисними», — згадує Олексій.

Найперша ж їдальня мережі з’явилася саме заради покриття потреб співробітників промислового майданчику, що знаходиться поруч з «Урожаєм». Це був не стільки бізнесовий проєкт, скільки соціальна ініціатива з наведенням ладу в напівзруйнованому приміщенні, що розташовано на в’їзді, поблизу території пекарні. За трошки більше ніж три роки ця їдальня на Антенній вийшла на окупність без будь-яких додаткових витрат на рекламу. Гарний початок, надихнув власника на те, що треба масштабуватися в рамках міста. Так друга їдальня з’явилася вже в 2022 році на Маяковського, третя невдовзі відкрилася в районі бульвару Шевченка, а четверта — на проспекті Соборному в приміщенні міськради. Невдовзі планують відкрити п’яту їдальню мережі.

«Це саме той бізнес, що справді працює. Для себе я розумію, що повипливали десь ці обставини, що у місті багато військових, правоохоронців та загалом багато чоловіків, що залишилися без дружин. Не всі чоловіки вміють готувати, або хочуть, чи можуть витрачати на це час. І тут як раз на допомогу прийшли наші «КУХНІ» з простою домашньою українською їжею. Це всім зрозумілі та відомі з дитинства страви – борщі, котлети, печена картопелька, зрази, домашні салати, млинці. Тут не треба нічого довго чекати, а все можете обирати з готових страв», — розповідає Олексій.

Орендувати місце в приміщенні міськради підприємець особливо ніколи не прагнув. Тим паче, що до війни там був зовсім інший надавач послуг. Після вторгнення він з’їхав, довгий час їдальня пустувала, а потім з’явився орендар з якимось фастфудом. І цей фастфуд через пару місяців настільки приївся посадовцям, що вони самі неочікувано зателефонували Олексію і запропонували зробити там нормальну їдальню.

«Я ніколи не розглядав мерію, як ще одне місце для бізнесу. Я знав, що там завжди була їдальня, але як це там влаштовано я не цікавився. Коли ж мені зателефонували звідти, сказали, що бачать розвиток наших «КУХОНЬ» і хотіли б нас бачити у себе. Я відповів, що можна спробувати. Як з’ясувалося, то там посильна оренда через те, що це комунальна власність, сама кухня в їдальні в гарному стані, з ремонтом, там є професійні витяжки, мийки, загалом вся необхідна база. Я докупив зовсім трошки обладнання, посуд, і ми запустилися», — каже Пучков.

За його словами, проблема була в тому, що відвідувачів було вкрай мало, бо міськрада свого часу обмежила доступ до приміщення всім стороннім особам, а лише для частини співробітників робити їдальню не зовсім вигідно. Середній чек виходив в 50 гривень, і зазвичай це кава та випічка. Підприємець настояв на тому, що ціни в їдальні досить помірні, посадовці самі бажали її відкрити і тепер потрібно зробити шлях на зустріч і відчинити двері для відвідувачів хоча б в обідній час з 12.00 до 15.00.  В адміністрації погодились та невдовзі відчинили центральні двері і доступ до їдальні став вільний для всіх.

Крім того, на «КУХНІ» роблять доставку дитячих обідів в приватні дитячі садочки, освітні центри. Для цього розробили спеціальне дитяче меню, щоб малюки мали змогу харчуватися домашніми стравами.

Що ж до кав’ярні з десертами «20/56», що була створена влітку 2022 року на проспекті Маяковського, то вона не виправдала тих старань та сподівань, які вклав в неї власник. Олексій каже, що прекрасно розуміє, що  якби не війна, то цей проєкт мав всі шанси бути успішним, але не в сьогоднішніх реаліях.

«До війни ми мали певні очікування, а тепер там мало відвідувачів, бо цільова аудиторія поїхала. Планувалося, що за кавою та солодощами зможуть заходити мами, що виходять на спокійну прогулянку з дітьми, або студенти. Ми тут втратили цю цільову аудиторію зі зрозумілих причин. Кав’ярня вона не на часі. Можна два, три, чотири місяці нести втрати, докладати кошти, а коли це вже триває більше року, то це виснажує і десь опускаються руки», — зізнається власник.

Філософія, плани та розвиток

Олексій Пучков потрапив у харчову промисловість в 21 рік. На останньому курсі університету він розпочав роботу на виробництві. Підприємець знає все про технологію виготовлення хліба і каже, що саме з цього періоду звик до великих навантажень 24 години 7 днів на тиждень. В пекарні фактично є лише один вихідний на рік – 1 січня.

За першою освітою він інженер-машинобудівник і це насправді допомогло в його подальшій професійній кар’єрі.

«Інженерні, механічні і технічні знання вони дуже допомагали мені потім. На виробництві у нас дуже багато різноманітного обладнання. І саме завдяки своїм знанням я на рівні спілкуюся з постачальниками технологічного обладнання, сам підбираю необхідне обладнання для проєктування цехів. Наш інженер навіть в це не втручався. Якісь там креслення по приміщенням я теж роблю сам», — розповідає Олексій.

На питання, щоб він хотів змінити в своїх закладах, Олексій не вагаючись каже, що завжди слідкує за благоустроєм, зовнішнім виглядом невеличких бізнесів в Європі і намагається ці найкращі практики адаптувати та втілити в рідному місті.

«Знаєте, інколи люди повертаються з-за кордону і у них розпочинається депресуха, бо вони бачили, як гарно було там, а тут не так. А я завжди приїжджав додому натхненний і хотів все те побачене, створити саме тут. Наприклад, після повернення з Нідерландів  я висаджував у себе квіти, клумби. Показував ландшафтним дизайнерам якісь рослини та форми, вони вже мені рекомендували, що підходить для нашого клімату, погодних умов. Для мене важливо постійно надихатися, а потім створювати щось своє. І кожного разу я помічаю за собою, що я не можу довго насолоджуватися тим, що вийшло, мені важливо розвиватися і рухатися далі. І це виклик для самого себе – а чи впораюся я з ось цим, а мені хотілося б ще краще, щось ще нове освоїти. Я завжди хочу, щоб був якийсь потенціал для наступного росту, — каже Олексій.

Найбільш проблемними питаннями для бізнесу Олексій називає відсутність професійних кадрів. З одного боку в місті з’явилося дуже багато нових людей з числа внутрішньо переміщених осіб, проте не всі з них хочуть працювати. Друга проблема, що розпочалася ще задовго до війни полягає у відсутності налагодженого діалогу між бізнесом та місцевою владою.

«В останні роки ми взагалі дистанціювалися – бізнес від влади чи влада від бізнесу, важко сказати. Є, звичайно, невеличкі зрушення в особі деяких заступників міського голови. При спілкуванні з ними проглядається, що там є люди, які хотіли би щось зробити в цьому місті для бізнесу. Добре, що хоч хтось починає нас чути. Але я не можу не відмітити те, що влада намагалася відсторонитись, зачинитися, аби лише її не чіпали і кожен працював сам по собі. Ми не можемо бути кожен поодинці зараз. І влада не може бути відокремлена від бізнесу. Бо те, що міська рада розподіляє там бюджети на якісь напрямки, то давайте по-чесному —  це  кошти від бізнесу, взагалі від усіх працюючих людей. Саме розуміння, що бізнес – це джерело наповнення бюджету, є надзвичайно важливим», — каже він.

Наостанок він зазначає, що в бізнесі дуже важливо постійно бути в тонусі і рухатися вперед, потрібно кожного разу бажати більшого і не зупинятися на одному місці, бо інакше тебе обійде хтось інший.

«Я завдяки цьому стилю життя  не зміг зупинитись на чомусь одному. Так, поступово намалювалася «Майстерня пончиків», потім розвивали франчайзінг, потім з’явилася «КУХНЯ». Я там дивлюсь, а це працює, а значить необхідно ще щось. Мене це наповнює, дарує класні емоції. Якби це мене не надихало, а лише поглинало ресурс, я б цього не робив, звичайно», — каже наостанок наш герой.

Джерело: 061.ua

Источник: https://www.061.ua/news/3731447/akbi-ce-mene-ne-nadihalo-a-b-cogo-ne-robiv-istoria-zaporizkogo-pidpriemca-so-zasnuvav-majsternu-poncikiv-ta-merezu-idalen-kuhna

Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook

Share this post

Добавить комментарий

scroll to top