П’ять років тому, за півроку до нинішньої трагедії війни, ювілей Запорізького обласного художнього музею відзначали в інтер’єрі виставки «Портрети та автопортрети».
І художники, які зібралися на урочистість, і співробітники музею різних років, з щемом та радістю відчували, як із портретів на них дивляться молоді та ясноокі, зосереджені та усміхнені соратники.
Тон події п’ять років тому задав художник Андрій Соколенко. Він до своєї промови додав документи та артефакти з сімейного архіву. Батько Андрія, Григорій Олександрович Соколенко, чиє директорство припало на перші два роки життя музею, був людиною, уважною до свого часу та подій. Та зберіг відповідні записи, які стали тепер історією.
Такий щирий вступ викликав відгук у гостя – Романа Василика, засновника та викладача кафедри сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв, який завітав до музею на запрошення співробітниці Ольги Дворної.
Ольга Дворна, Роман Василик та Наталія Коробова
Вітаючи запоріжців із ювілеєм, Роман Василик подарував музею свою роботу – репліку ікони Пресвятої Богородиці Іржавецької. Саме того дня, 29 вересня 2021 року, Роман Якимович уперше відвідав острів Хортицю – так здійснилася його мрія.
З смутком і надією згадав художник слова шевченківської поеми «Іржавець»:
Як покидали запорожці
Великий Луг і матір Січ,
Взяли з собою Матір Божу,
А більше нічого не взяли… –
З думкою про те, що у важкі часи берегти й охороняти потрібно найдорожче: духовну спадщину, мистецтво.
А після виступу пан Роман обійняв Андрія Соколенка, як побратима по академії, по львівській освіті. Спеціальність Андрія – мистецтво вітражу, він випускник 1985 року.
П’ять років тому запорізькі митці традиційно несли свої роботи у дарунок своєму викоханому дітищу – музею. Художник Олександр Демиденко подарував свою роботу «Осінь на острові Хортиця», Григорій Мацегора – роботу свого сина, харківського художника Михайла Мацегори. Розширюючи географію дарунків, Наталія Коробова передала літографію грузинської художниці Далі Варрамашвілі «Вечірка».
Так Інга Янкович приймала роботи від Григорія Мацегори
та Олександра Демиденка 
Відома запорізька архітекторка, старша викладачка кафедри «Дизайн» ЗНТУ Тетяна Єншуєва подарувала свою графічну роботу «Свято-Покровський собор з боку вулиці Катерининської. Кінець XIX століття». Тут вже присмак історії – авторка відтворила втрачений вигляд нинішнього головного запорізького собору.
Колишня співробітниця [колишніх музейників не буває!]. Тетяна Лазарева передала в дарунок тарілку з петриківським розписом художниці Анни Самарської, учениці Катерини Білокур.
Анатолій Грабчильов подарував музею портрет свого друга Миколи Йолопа. В експозиції виставки «Портрети та автопортрети» представлений ще один його недавній дарунок – портрет авторства київської художниці Ольги Плети. Приїхавши до рідного міста на кілька днів, свій дарунок музею привіз і харків’янин Олександр Смородін.
Андрій Соколенко поповнив музейну колекцію, подарувавши автопортрет батька та свій автопортрет часів учнівства в Запорізькій художній школі. Ще 11 нещодавно подарованих ескізних робіт Григорія Соколенка вже представлені в нинішній експозиції.
Ось папірець, на якому провідна співробітниця музею Людмила Іванівна Травень занотовувала назви та час створення мистецьких дарунків.
До речі, виставка «Портрети та автопортрети. Запорізький художник», під час якої й відбулося святкування 50-річчя музею, представила понад двісті експонатів, які охопили творчий період, довший ніж життя мистецького закладу. Точніше – 210. Бо виставка розросталася в процесі своєї роботи. Творчий процес у майстернях був зазвичай таким тісним та товариським, що художники змальовували тих, хто працює поруч. Та й позували не без задоволення. Так на портретах з’явилися непересічні особистості, які внесли неабиякий вклад у мистецьку історію нашого Запорожжя.
“Вперше в музейних залах зібралась така кількість живописних, графічних, скульптурних портретів, а також начерків і, навіть, шаржів. Більше 130 творів із збірки музею склали основну частину експозиції, також ми вдячні художникам за можливість виставити більше 70 творів із власних колекцій, – розповідала кураторка виставки, Людмила Травень. – Найдавніший портрет (1940), представлений у нашій експозиції, роботи Якова Соломоновича Хаста, на якому він змалював свого учня, Олександра Шаферовського. А найпізніші – «Портрет художника Петра Добрева» та «Автопортрет», написані Павлом Добревим буквально за тиждень до відкриття виставки”.
Музичний дарунок в день святкування ювілею презентували музею Олена Алєксеєва, Жан Селезньов і – опосередковано – автор пісні Дмитро Долгов. Слова “На стіні висить картина… називається портрет”… – об’єднали обличчя друзів на картинах і у світлому фоє музею в цілісний портрет часу. У п’ятдесят років історії міста, закарбований натхненною рукою художника та тріпотливою душею музейника.
Виставка «Художники із Запоріжжя» представляє всі етапи історії художнього середовища міста. Яскравою її сторінкою була художня професійна школа, яка проіснувала у тодішньому Олександрівську з 1922 по 1927 рік. У нашій експозиції представлені автопортрети трьох учнів цієї школи: Галини Гладишевої, Миколи Крюкова, Петра Мальцева.
Художнє життя Запоріжжя було мінливим та непостійним: з навчання повернулися колишні учні художньої профшколи М. Крюков, В. Ступін, В. Гончаренко. У 1950-ті роки зорганізувалося товариство художників. В нашій експозиції цей час був відображений автопортретами Г. Гомольського та Г. Рубана. Першими членами Спілки художників України в нашому місті були Г. Колосовський, М. Крюков, П. Коломенський, П. Редін. У 1962 році митці об’єдналися в обласну організацію Спілки художників. До перших членів спілки додались ще П. Вольський, Л. Яворський, В. Коробов, Ф. Шевченко, С. Шинкаренко. Деякі портрети дійшли до нас лише у начерках.
Художники, які творили у 1950–60-ті роки, – митці з активною творчою та життєвою позицією. Серед художників, які активно працювали у той час: Г. Соколенко, О. Кошель, Ю. Смирнов, Л. Фащенко, І. Маляренко, Б. Єгоров. На виставці була представлена розкішна збірка з тридцяти дружніх шаржів В. Дубініна, які були створені завдяки гострому оку художника і безмежному почуттю гумору.
Вільний дух шістдесятництва та глибоке народне коріння сприяли україноспрямованому світогляду багатьох митців Запоріжжя. Це Г. Мацегора, В.Хомчик, А. Скрипка, А.Якімець, С.Шинкаренко – всі вони не раз зверталися до портретів та зображували характерні українські типажі.
Творчість кожного митця – неповторна індивідуальність, але, разом із тим, відображення часу, в якому вони жили. Свідченням цього є роботи В.Хівренка, Ю.Смирнова та В.Герценка, який створив серію графічних портретів колег.
Бо музей, як зауважили, відкриваючи цьогорічну подію до 55-річчя Запорізького обласного художнього музею представники запорізької влади, став “домівкою для творчості запорізьких митців”. Та ця домівка стала затісною. Бо другий поверх на декілька залів, велика зала з піаніно, де відбувалися концерти, тепер недоступні музею.
І жаль, що на відкритті виставки «Під Покровом» не прозвучали славні імена людей, які й створили музейний фонд, який налічує 18 тисяч експонатів. Тому згадуємо їх через подію до 50-річчя.
“…так склалося, що багато років музей не функціонував на повну потужність”, – прозвучало в одній із промов на відкритті виставки до 55-річчя.
Та з початком повномасштабного вторгнення музей не відкривав заради виставок свої фонди. І майже п’ять років музейна діяльність підтримувалася тільки завдяки ініціативі митців, які пропонували свої роботи та ідеї заради того, щоб не переривався виставковий процес.
“Маємо бачення художників, які зберегли часи, позначені у своїх картинах… Ми сьогодні будемо дивитися, розбиратися, розглядати, фіксувати в своїй пам’яті. З тих часів пройшло дуже багато часу. Вважаємо, що свідків тих часів не залишилось. Проте залишилась матеріальна і нематеріальна спадщина”.
Роботи митців, їхні непрості біографії та сила духу, яка тримала їх у творчому процесі щодня, – і є свідченням часу.
А про враження від Черкаського обласного художнього музею, в якому Данило Нарбут представлений не копією, а оригіналом своєї роботи «Страшний суд», та виставлені наразі роботи Оксани Павленко, ще буде нагода розповісти.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки та Сергія ТОМКА за архіву «МИГа»
* За фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією
Сообщение Ювілей Запорізького художнього музею: як це було п’ять років тому? появились сначала на Газета МИГ.