Повномасштабне вторгнення РФ розділило життя українців на “до” та “після”, а окупація частини Запорізької області змусила нас пристосовуватися до ведення бойових дій: працювати і жити в умовах небезпеки. Суспільство приділяє багато уваги людям, які працюють під обстрілами, але ризикована праця наших сьогоднішніх героїв часто залишається непомітною. Вони приступають до роботи, коли сонце ще не встало, і попри будь-яку погоду доглядають за нашими вулицями. Вони — члени екіпажів сміттєвозів, які обслуговують прифронтові території Запорізької області.
Кореспондент “Акцента” провів робочий день з працівниками ТОВ “Гранік” — компанії, яка вже багато років надає послуги з вивозу сміття у Запоріжжі та області. Ми вирушили до прифронтового Степногірська разом з водієм Володимиром та вантажником Павлом. Обидва чоловіки вже понад 10 років працюють у “Граніку” і мають великий досвід.
О 5:50 — старт робочого дня. На так званій “базі” — парковці зі сміттєвозами, вже кипить життя. Екіпажі один за одним виходять на маршрути.
Володимир перевіряє стан “Мерседеса”, Павло допалює цигарку, і їдемо. Спочатку — у Степногірськ, там “Гранік” обслуговує 60 адрес. Звідти — у село Приморське, де треба спорожнити ще 46 сміттєбаків. Компанія не припиняла своєї роботи у “найспекотніші” місяці вторгнення, і досі “рятує від побутових відходів” прифронтові зони. Робітники компанії ознайомлені з адресами укриттів за маршрутами на випадок обстрілів.
Володимира, Павла та їхнього залізного коня вже добре запам’ятали на блокпостах, військові вітаються, швидко пропускають. Екіпаж зупиняли лише для того, аби встигнути “підкинути” пакет зі сміттям до вантажного відділу авто. Павло і Володимир зізнаються: так робити заборонено, але не відмовляти ж військовим. Мовляв, зате менше буде сміття навколо.
“Сміття всюди вистачає. Як до війни, так і під час війни. Ризикувати доводиться… А що робити? У Степногірську одного разу було пару “прильотів” неподалік… Звісно, страшно, але під час роботи забуваєш про все”, — розповідає Павло Іванович дорогою до міста. За вікнами у цей момент — побите артснарядами дорожнє полотно і вкрита попелом від пожежі земля на узбіччях.
Чоловіки бережливо ставляться до робочої машини, а вона їм віддячує забезпеченням двух головних речей у цій роботі — швидкості і щоденості.
“Коли їдеш у таке місто як Степногірськ, треба бути впевненим, що машина не зламається. У нас завжди з собою всі інструменти, які можуть вміститися. І запасні подушки, і ключі, масла…” — зауважує Володимир.
Перші хвилини у Степногірську. Чоловіки, роздивляючись дорогу з вікон, постійно відмічають кількість нових руйнувань, які з’явилися протягом місяця їхньої відсутності. Тут варто зазначити, що кожен екіпаж “Гранік” виходить на цей маршрут по черзі, як і на інші маршрути. У підсумку- десь раз на місяць кожен працівник виконує обов’язки у зоні потенційних артобстрілів.
На годиннику ще немає 7:00. Місто виглядає геть порожнім. Володимир та Павло приступають до справи — збирають сміття на фоні пошкоджених багатоповерхівок. Поблизу баків — розбитий снарядом асфальт, всередині — скло з вікон.
“Якщо не збирати сміття, порозтягують собаки. Пацюки, сморід… Можливі інфекції. Один раз не зібрати, два рази… А як його весь збирати потім?”, — пояснює важливість роботи Павло Іванович, поки ми пересуваємося між адресами.
Дорогою обговорюємо, як багато вибитих вікон у багатоповерхівках Степногірська. Павло Іванович каже, кількість скла у смітті дуже зросла. Якщо небезпечні уламки поклали до сміттєбаку необережно, легко отримати поріз. Ми допиталися, що краще перед викидом скла до баку побити його на дрібні уламки у відрі.
У Степногірську нам траплялися ракети, які стирчать у асфальті, пошкоджена школа, приватні і багатоквартирні будинки, порожні автомобільні дороги. Майже не траплялося людей, але Володимир згадує, що жителі Степногірська неодноразово виходили з укриттів подякувати чоловікам за важливу роботу. Це дуже мотивує їх. Вони зізнавалися, що зверхнє відношення деяких людей — один з головних мінусів роботи, тому добрі слова чоловіки дуже цінують.
“У Степногірську люди дякували, що їх не кинули, що приїжджають, прибирають сміття, аби було чисто. А у деяких, якщо ти на сміттєвозі, ти вже людина нижчого сорту. Але ми такі ж люди, які і всі інші”, — сказав водій.
Забігаючи наперед, після повернення до Запоріжжя ми дізналися, що цього ж дня у Степногірську росіяни FPV-дроном атакували авто іноземних журналістів. Дивом медійники залишилися живі. Цей факт ще раз демонструє рівень небезпеки і для наших героїв Павла та Володимира.
Чоловіки, швидко завантаживши сміття у Степногірську, вирушають до наступного населеного пункту. Дорогою до села Приморське, що знаходиться неподалік, спостерігаємо спалені автівки, пошкодженні обстрілами бетонні плити.
У Приморському можна добре розгледіти і наслідки одного з найбільших злочинів ворога — залишки Каховського водосховища. Перші сміттєбаки стоять майже на його колишніх берегах. Тепер звідси і до горизонту — зелений степ.
Сонце весь цей час продовжує рух на свій щоденний пост, поступово стає спекотніше. Тут Павло і згадує найбільший мінус роботи на сміттєвозі — велика залежність від погоди.
“Найважче — коли сніг. А так, звикаєш. Але коли спека, теж погано. Потієш, мокрієш…”, — зізнається чоловік.
Ми запиталися у місцевих, яких вдалося зустріти на світанку у Приморському про те, як минула ніч. Жінка не під камеру каже, що було відносно тихо, але вранці все ж чула вибухи, тому трохи нервує. Село поступово оживає.
Що далі їдемо, тим менше бачимо нагадувань про війну. Розмови плавно перетікають до більш позитивних тем. Приморське — дуже мальовниче село з різноманітними рельєфами і приємними оку пейзажами. Місцеві жителі тримають різноманітне хазяйство. Володимир і Павло зізнаються, теж мають за ким доглядати після роботи. До речі — достатній вільний час після зміни і є головним плюсом працевлаштування у “Гранік”, кажуть чоловіки.
“У літній період живемо у Кушугумі на дачі. Там у нас теж городи. І полити, і прополоти. Якщо вранці попрацював, часу на це вистачає”, — з посмішкою розповідає водій Володимир. Павло додав, що також доглядає за двома котами і вівчаркою.
Рутинно минає ще дві години роботи, і Приморське — чисте. Наш “Мерс” вже навантажений кількома десятками тон відходів, але попереду ще одна локація — селище Балабине вже під Запоріжжям.
Його ми застаємо вже коли сонце стає потроху нестерпним, а люди і автівки заполонили вулиці. Стало цікаво, як взагалі Володимир та Павло оцінюють культуру нашого суспільства у поводженні зі сміттям.
“Є ще багато проблем. Люди часто поводяться нахабно. Залишають багато пакетів біля баків, незручно паркуються, хочуть усіляко схитрувати, аби не заплатити компанії за роботу. Я думаю, має змінитися ще кілька поколінь, поки ми почнемо бути більш свідомими. Всі вважають себе головними, найрозумнішими, і думають, що всі навколо їм повинні”, — прямо каже Володимир за кілька хвилин до прощання у Запоріжжі.
Вже в обласному центрі чоловіки з нами прощаються, попереду у них — вивантаження зібраного сміття на полігоні.
Павло та Володимир зібрали 50 тон відходів. Паралельно з ними свою роботу завершують і інші 5 екіпажів “Граніка”. Попереду у чоловіків вільний день, який вони витратять на родину і відпочинок.
А завтра — знову дорога, світанок і звук двигуна невтомного “Мерседеса”.
Підписуйтесь на Акцент в 
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
Источник: https://akzent.zp.ua/za-smittyam-pid-obstrili-den-z-ekipazhem-smittyevoza-shho-pratsyuye-u-stepnogirsku-reportazh/
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook
