Парик, вуса, пенсне… Та трагізм молодого кохання. Вокалістка гурту Фranko’, історія якого розпочиналася у Запоріжжі, створила образ молодого Павла Тичини і заспівала пісню на його вірш.
Зйомки кліпу здебільшого виконані у Музеї-квартирі Павла Тичини в Києві, на першому поверсі будинку, де жив поет – поруч із Володимирським собором. Туди я потрапила на презентацію збірки «Соняшні кларнети», виданої до сторіччя з її появи, у 2019 році. Нове видання, шосте (бо попри цікавість до автора, його твори десятиліттями ігнорувалися радянською владою) – проілюстрівав молодий художник Дмитро Ткаченко. Всі учасники події прагнули показати, що Павло Тичина – поет XXI століття.
І ось так воно і є…
Бо вірш, який став піснею, звучить із вуст Катерини Стаценко мовою та болем сучасним:
Ти їдеш в далекий край…
прощай, люба,
прощай!
Ой строгий життя закон:
востаннє глянь з вікон,-
я кличу тебе весь час,
життя ось розлучить нас!
Як гарно було нам!
Та я… я знову сам.
Автори кліпу відтворили обставини життя та емоції молодого поета.
Зйомки більшої частини кліпу відбувались у Літературно-меморіальному музеї-квартирі П.Г.Тичини. Саме у цій квартирі «князь української поезії» – так прозвали сучасники Павла Тичину – прожив останні роки життя, і написав свій вірш-спогад «Я кличу тебе…». Він грав на роялі, який і досі зберігається у музеї. Саме на ньому в образі молодого Павла Тичини грає Катерина Стаценко, акомпануючи собі під час виконання пісні.
У створеному образі поета усе відповідає 20-м рокам ХХ століття: зачіска, пенсне, одяг, капелюх й… вуса. Чоловічий образ жінки набуває символічного значення у сьогоденні. “Під час війни українські жінки вимушено переймають на себе мужність і витримку, приховуючи власну слабкість. Дедалі частіше з’являються зізнання наших жінок про те, що вони не мають змоги виплакати свій біль – немає часу, немає внутрішнього дозволу, «не на часі». Але при цьому українки глибоко переживають втрату своїх коханих, чоловіків, синів; щодня живуть з тривогою за тих, хто боронить країну. Серед них і жіноча частина гурту Фranko’, адже гітарист гурту – Павло Шустряков – нині перебуває на фронті”, – пояснюють зв’язок із минулим та реальністю у прес-релізі автори кліпу.
***
«Я написала музику на цей вірш ще у 2023 році – розказує Катерина Стаценко. – Але щоб створити пісню і це відео потрібен був певний психологічний стан. У дитинстві я ходила в театральний гурток, і коли для вистави не вистачало хлопців – то на хлопців перевдягали дівчат. Зараз я відчуваю щось подібне: ми живемо як у тому шкільному театральному гуртку. Я професійна актриса, але я ніколи не хотіла грати чоловіка. І не змогла б. Але зараз мені не треба грати. В образі Павла Тичини я виглядаю так, як почуваюся у теперішній час…
У цьому образі мене не впізнала навіть рідна сестра Тетяна, що грає у нас в гурті на клавішах – розповіла Катерина Стаценко. – А ще мене не впізнали голуби. Я три місяці ходила у парк їх годувати у звичайному одязі, і вони звикли злітатись до мене, сідали на руки. Але у день зйомок, коли я прийшла у парк як «чоловік», птахи не впізнали і боялися мене. Тому у кліпі зовсім небагато кадрів з голубами, хоча планувалось, що вони будуть одними з головних героїв відео”.
А ось і сама історія…
У 1915-1916 роках декілька місяців молодий український поет Павло Тичина жив у селі Добрянка на Чернігівщині. У нього було сердечне захворювання, і друзі порадили П.Тичині жити на природі. Тут він випадково зустрів тендітну дівчину – Наталку Коновал, родичку його київських знайомих. Між молодими людьми спалахнуло справжнє кохання: вони цілими днями були разом, гуляли, відкривали один одному душу. Ці великі почуття вилікували поета – хвороба, проти якої були безсилі лікарі, відступила. Але Наталка, навпаки, згасала – вона вже давно боролася з сухотами.
Коли П.Тичині потрібно було виїхати з Добрянки, вони домовились з Наталкою писати один одному і бачитись, але дуже скоро вона зникла. І більше Павло ніколи її не бачив. За кілька років родичі Наталки Коновал повідомили П.Тичину, що вона померла від сухот і передали йому її останнього листа. Лист закінчувався словами: «Прощай. Вмираю. Люблю. Наталка»
У 1965 році за два роки до смерті Павло Тичина написав невеличкий вірш «Я кличу тебе…», його знайшли у паперах поета вже після смерті. Це були щемливі рядки про втрату коханої…
Підготувала Інеса АТАМАНЧУК, фото zn.ua/ukr та надані учасниками гурту Фranko’
***
Фranko’ – український гурт, який був створений у Запоріжжі у 2015 році. Жанр – романтичний рок, інді-рок, misique concrete. Усі пісні гурту авторські, українською мовою.
Гурт був учасником багатьох українських музичних фестивалів, таких як «Тарас Бульба», “Respublika”, «Схід-рок», «Рок Булава», «Khortitsia Freedom», «Файне місто», Фестиваль “Ї”, «Пікейні жилети», «Етнофест» та ін.
Лідерка гурту – Катерина Стаценка, автор текстів та музики, режисер відеокліпів. З 2023 року музиканти мешкають у Києві.
Після повномасштабного вторгнення країни-агресора, музиканти зайнялись волонтерською діяльністю. У 2022-2025 рр. з акустичною програмою «Затишок у тривожний час» музиканти провели більше 20 благодійних концертів для військових, волонтерів, переселенців у Києві, Запоріжжі, Ірпені, Кам’янець-Подільському, Покрові та ін.
Цієї зими гурт Фranko’ презентував свою різдвяно-новорічну баладу «Бути чи не бути», кліп до якої був створений з відео, що надіслали українці з різних куточків світу – вони показали чим займаються у новорічні свята, про своє відчуття дому та глибокий зв’язок з Україною.
Слухаймо… Та закохуємося.
«Я кличу тебе» на цифрових платформах:
https://id.ffm.to/ya_klichu_tebe
Посилання на соцмережі гурту:
YouTube-канал
Офіційний сайт гурту Фranko’
Сторінка у Фейсбук
Instagram
Сообщение Запоріжанка із гурту Фranko’ в його образі заспівала вірш молодого Тичини появились сначала на Газета МИГ.