Запорізька журналістка, яка отримала поранення внаслідок ворожого обстрілу, поділилася подробицями того дня

5 квітня російські окупаційні війська завдали масованого ракетного удару по Запоріжжю. Внаслідок ворожої атаки загинуло 4 людини, 23 отримали поранення. Серед поранених була відома запорізька журналістка, кореспондентка «Укрінформу» Ольга Звонарьова.

Ольга Звонарьова досі перебуває в одному з місцевих медичних закладів. На своїй сторінці у Facebook вона сьогодні опублікувала пост, в якому описала події того страшного дня.

Журналістка зазначає, що 5 квітня можна офіційно називати її другим днем народження. Того дня о 17:16 вона знаходилася на місці події, фіксувала разом з колегами наслідки ракетного удару в одному з районів обласного центру. «Раптом повітря розірвав звук винищувача» — це росіяни підступно завдали повторного удару по тому ж місці, дочекавшись прибуття рятувальників, правоохоронців та журналістів:

«5 квітня 2024 року Офіційно говорю: це мій другий день народження. Без пафосу і цілком чесно. Гучних святкувань ніколи не любила, але в цей день до мене прийшло багато гостей, більшість з яких не знала, але вдячна кожному за те, що були. По хвилинах події того дня я відновлювала довгенько. Передивилася телефон: о 17-й говорила з мамою і сказала, що скоро їду додому, перечитала робочі чати, повідомлення моніторингових груп (попередили про зліт Мігів, про КАБи, потім було і про балістику з Криму, і про те, що летить ракета, яка швидко змінює рух то на Дніпро, то знов на Запоріжжя), передивилась фото, які встигла зняти на телефон. Але то все було потім. А тоді, 5 квітня, близько 17:16, разом з колегами фіксували наслідки ракетного удару в одному з районів Запоріжжя і раптом повітря розрізав звук винищувача. Він дуже стрімко наближався. Нам говорили, що коли є загроза обстрілу, треба впасти на землю. Тоді я намагалась впасти, як мені здавалося, максимально швидко і головне — правильно. На жаль, врятуватися від ворожого «Іскандера» не вдалося. Першим на поміч колезі прибіг Сергій Чалий. «Він дуже стрімко наближався. Нам говорили, що коли є загроза обстрілу, треба впасти на землю. Тоді я намагалась впасти, як мені здавалося, максимально швидко і головне — правильно. Те, чорне, що летіло на шаленій швидкості виявилось Іскандером. Лічені секунди і відчула його подих (вибухнуло десь дуже близько). Дихання ракети… з чим порівняти? Мені здається, що це справжнє дихання смерті. Зараз знову без пафосу. Ну правда. Тепер точно знаю, яке воно: не сухе (з бридким мокротинням — уламками, сміттям, пилом), гаряче, потужне, наче пилосос, що працює на видув. Воно розриває метал, розбирає будинки. Що здатне зробити з людським тілом можна уявити. Мені уявляти не довелось… В лівій нозі стало гаряче і по джинсах почали розповзатися червоні плями. Точно памʼятаю, як глянула на ногу. Точніше чи на місці вона. Ногу побачила, але вона була геть непорушна. З лівої руки дуже повільно почала стікати густа краплина крові. Такого насиченого кольору стиглої вишні. І знову в повітрі той самий звук. Знову щось летить. Проте я вже нікуди не те, що бігти, повзти не могла. Єдине, що вийшло тоді зробити якось більше на автоматі — закрити голову руками. Думала, що ця добʼє, але дихання другої ракети було слабшим — вибухнуло далі. Поки лежала, побачила, як з машини біля якої впала, почало витікати щось схоже на бензин. У мене зʼявився (як зараз памʼятаю це відчуття) страх, що вона зараз вибухне.
Була в свідомості. Почала витягати з-під машини телефони, які випали з рук. Поклала в сумку і сіла.
Сіла аби мене побачили та прийшли на допомогу, бо мені здавалося, якщо лежатиму, то ніхто точно не прийде. Першим прибіг колега Сергій Чалий. Він біг і питав, де болить. Побачив ногу. Вона була в дірках від бедра до коліна, хтось (потім дізналася, що то були хлопці з «Вогника») почав накладати турнікет аби зупинити кров». Постраждалу доставили до місцевого медичного закладу, де лікарі розповіли, що уламки розбили кістку в нозі. Перелом «не простий», однак пощастило, що вціліло коліно. Також на руці перебито кістку і пошкоджено сухожилля: «В лікарні мені скажуть, що уламки розбили кістку в нозі. Перелом не простий, але пощастило, що коліно вціліло. На руці так само перебито кістку і пошкоджено сухожилля.
Відтоді пройшло 6,5 тижнів. Я все ще не встаю з лікарняного ліжка. Проте, кістка зростається правильно. Дякую за це Володимиру Гацаку, Олексію Зотєєву, Євгену Яцуну, Андрію Сєху. Окремо ДЯКУЮ мамі». На щастя, у лікуванні є прогрес. Як вже зазначалося, кістка зростається правильно, і вже вдається трохи ворушити ногою: Пару тижнів тому, коли мені сказали «а спробуй підняти ногу», я не могла зрозуміти, як це взагалі можливо. Зараз можу ось так (відео додаю). Для мене та моїх близьких це маленька перемога. Дякую всім, хто переживав, хто підтримував і продовжує це робити. Тим, хто «втомився» від війни, скажу, що ось таких історій (і значно важчих) дуже багато, рано «втомлюватися». Вони трапляються ледь не щодня. Тим, хто зараз оговтується від травм (таких чи подібних), бажаю набратися сил, терпіння і не втрачати віру».

Нагадаємо, сьогодні росіяни обстріляли Степногірськ. Внаслідок цього загинула людина, зафіксовано нові руйнування.

У мирні та воєнні часи залишаємося разом, бо лише так ми є сильнішими. Долучайтеся до телеграм каналу Форпост медіа.
Усі ми тут — https://t.me/forpost_zp

Источник: https://forpost.media/novosti/zaporizka-zhurnalistka-iaka-otrymala-poranennia-vnaslidok-vorozhoho-obstrilu-podilylasia-podrobytsiamy-toho-dnia.html

Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook

Share this post

нет

Добавить комментарий

scroll to top