Маленька Мирослава Круліковська зробила татові яскравий браслет
Світлину з запорізьким рятувальником, який сів перепочити після роботи по розборці завалів під’їзду 9-поверхівки на Зестафонській, в який влучила ворожа ракета, побачив, напевне, увесь світ.
Співробітник пресцентру ГУ ДСНС в Запорізькій області Артур Давиденко сфотографував начальника рятувального відділення аварійно-рятувальної частини з наслідків НС Олега Круліковського і ця світлина без слів розповідає про надзвичайно важку — і фізично, і психологічно — роботу наших “героїв без зброї”.
Світлину можна побачити на фотовиставці “Герої без зброї”, яка відкрилася у приміщенні Головного управління ДСНС в Запорізькій області на 300-й день широкомасштабного вторгнення росії. Начальник ГУ ДСНС генерал-майор служби цивільного захисту Олексій Лепський вручив Олегу Круліковському світлину з дарчим надписом.
З 2015 року Олег працював у Якимівці. 2 квітня разом з сім’єю рятувальник евакуювався до Запоріжжя. У той же день у нього з’явився браслет, власноруч зроблений в окупованій Якимівці донькою Мирославою, якій зараз 6 років.
Олег вважає його оберегом і носить, не знімаючи. Цей яскравий браслет можна побачити і на легендарному фото.
— Браслет донька подарувала перед виїздом, — розповідає лейтенант служби цивільного захисту. — Виїжджали колоною з восьми машин, яку організував. Сім’ю я тоді вивіз до Коломиї Івано-Франківської області, а сам повернувся до Запоріжжя. З вересня сім’я вже зі мною, і нікуди їх не відпущу.
А оберіг ні разу за цей час не знімав. До речі, нам не можна носити ланцюжки, кільця — подарунок дружини я повинен знімати. А за браслет мені ніхто нічого не каже (посміхається).
Олег Круліковський працював на розбірці завалів після прильотів ракет у три житлові будинки — на проспекті Соборному, вулиці Миру та вулиці Зестафонській. На 9-поверхівці в Осипенківському мікрорайоні рятувальники працювали безперервно більше доби.
— На жаль, трапилося так, що прильоти прийшли до будинків, — говорить Олег. — До цього виїжджали на місця прильотів в об’єкти інфраструктури. Але коли зайшло в житлові будинки — це зовсім інше.
Завдання рятувальників — якнайшвидше провести розбір завалів, під якими можуть знаходитися люди. Після роботи на будинках по проспекту Соборному та вулиці Миру ми мали можливість трохи перепочити. А наступним став приліт у будинок в Осіпенковському мікрорайоні. Це було найбільш жахливе місце — і по емоціям, і по об’єму роботи. Це був просто жах! Я сподіваюсь, що ці прильоти припиняться.
Його колега Павло Сизко також був вимушений покинути рідний дім — він працює заступником начальника частини у Бердянську.
— З хороших новин — більша частина підрозділу виїхала і працює в Запоріжжі, — розповів Павло. — Керівники, наскільки я знаю, нашими працівниками задоволені. Частина не змогла з різних причин виїхати з окупованого Бердянська. З тими, хто не співпрацює з ворогом, спілкуюсь, з іншими — ні.
Павло зазначив, що співробітників ДСНС вчили ліквідовувати пожежі, рятувати людей, у тому числі під час природних катаклізмів чи техногенних катастроф. Але не готували до того, що треба буде працювати на завалах будинків, в які влучила ракета.
Павло Сизко розбирав завал після прильоту ракети в будинок на проспекті Соборному.
— Я зрозумів, що це дитяча кімната, там були іграшки, — згадує рятувальник. — І там хтось буде. Шукали сім’ю — батьків з дитиною. Це припущення згодом підтвердилося. Всі вони були там, усі загинули.
Якщо ракета попадає в будинок, то врятувати там, як показує практика, складно — усе перетворюється на труху.
— Що вас вразило найбільше?
— Я намагаюся не запам’ятовувати ні картинку, ні дані людей. З професійної точки зору розповім про рятувальні роботи, а з емоційної намагаюсь не запам’ятовувати. Важко це. Є тільки почуття ненависті до ворога. Рідними ми ніколи не були, а зараз це — на покоління.
І старший лейтенант служби цивільного захисту Віталій Лісіцин — не запоріжець, у наше місто його закинула війна. Начальник караулу прикомандирований до ГУ ДСНС в Запорізькій області — до початку широкомасштабного вторгнення Віталій працював у Волновасі Донецької області.
— Змінився з чергування я 24 лютого, — згадує Віталій Лісіцин. — В місто ще не прилітало, але за містом були обстріли. На наступний день після того як я змінився, почався масований обстріл Волновахи. Я працював у Волновасі, але жив у населеному пункті району. І через обстріли у мене не було можливості дібратися до частини, про що я повідомив по телефону керівника частини.
Коли з’явився зелений коридор, 3 березня виїхав до Запоріжжя, воно найближче до мого дому, до села, де залишилися рідні.
На посаді начальника караулу Віталій після закінчення навчання працює два роки.
— Досвіду небагато, але я дуже радий, що можу у Запоріжжі здобувати професійні навички, які у мирному житті не міг би здобути, — зазначив старший лейтенант служби цивільного захисту. — Неодноразово виїздив на обстріли.
Найважче, коли були прильоти по Вільнянську. Ти бачиш родичів загиблих, які приходять на місце трагедії, і розумієш, що нічим не можеш допомогти. Дуже важко бачити очі родичів загиблих людей.
А на рахунку підполковника служби цивільного захисту Святослава Стасюка — збережена від пошкодження давня церква у Веселянці Запорізького району. Поступила заявка на розмінування у це село, де реактивний снаряд “Ураган” розбився об дах магазину і елементи не здетонували.
— Нерозірвані касетні елементи не здетонували, не спрацювали, їх розкидало по горищу, — згадує начальник відділу піротехнічних робіт. — За 15-20 метрів знаходиться церква. Треба було їх знищити на місці, але при цьому постраждала б церква і будинки поруч. Тому щоб не знищувати на місці, вилучили та знищили за селом. І зберегли церкву у Веселянці.
Чи було страшно? Страх є завжди. Але ми розуміємо, з чим працюємо, розуміємо, що це за боєприпаси, обережно вилучили і знищили.
У нас є досвід знешкодження вибухонебезпечних предметів, але всі вони були часів Другої світової війни. За рік знешкоджували і 1000, і 7000 одиниць.
А з початку широкомасштабного вторгнення росії запорізькі піротехніки знешкодили вже близько 3000 вибухонебезпечних предметів сучасного виробництва. У Оріхівському районі доводилося працювати під обстрілами, коли над головами літали снаряди 152 ммкалібру.
— Вибухи були дуже серйозні — це був обстріл елеватору, — згадує піротехнік.
Святослав Стасюк працює піротехніком 12 років, пройшов шлях з лейтенанта до підполковника. Сьогодні він у складі піротехнічного підрозділу відправляється у Херсонську область допомагати колегам у гуманітарному розмінуванні деокупованих територій. І змінити запоріжців, які там працювали.
Фото Олександра Прилепи
Сообщение Запорізький рятувальник не знімає оберіг, зроблений донькою появились сначала на Індустріалка — новини Запоріжжя.
Источник: http://iz.com.ua/zaporoje/zaporizkiy-ryatuvalnik-ne-znimaye-oberig-zrobleniy-donkoyu
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook
