Запорожская писательница рассказала, как фото и стихи могут передать красоту мира

В запорожской библиотеке состоялась необычная встреча с писательницей Наталией Литош

В Центре национальных культур Запорожской областной универсальной научной библиотеки состоялось встреча «Як бачать світ поетки. Світлини в віршах». Писательница Наталия Литош представила свои стихотворения, написанные к фото, которые она сделала в разных уголках мира.

На встрече Наталия Литош продемонстрировала, как в ее жизни переплетаются три важных для нее хобби: путешествия, фотографирование и написание стихотворений.

— Де б я не не була, намагаюся знайти щось таке цікаве не тільки для мене, а й для оточуючих. Зробити селфі з Ейфелевою вежею — це одне. А сфотографувати її й донести, що це витвір мистецтва — зовсім інше. Викладаю фото у соцмережі. Люди коментують та дякують за те, що доношу їм цю красу. Так й виникла ідея зробити виставку фото, які надихнули мене на написання віршів.

Наталья Литош рассказывает, что для нее всегда остается загадкой, что именно из увиденного во время путешествий вдохновит ее на написание стихотворения.

-Здавалось би, у Єгипті таке гарне Червоне море, корали. Але мене надихнули хижина бедуіна. Саме про неї я напислаа вірш, — рассказывает Наталия Литош — Є такі миті, коли одразу бачу щось, фотографую й пишу вірш. А ось з Парижем було інакше. Один вірш я написала одразу після того, як повернулася додому. А ще два — через кілька років після подорожі. Мене вразив вигляд Ейфелевої вежі під час дощу. В Італії, в Римі поруч з Колізеєм я побачила вуличного музиканта, який змайстрував інструмент з труб та заробляв грою на ньому на життя. Здавалось б — така велич, а поруч сидить вуличний музикант. Це мене вразило найбільше. Тому народився вірш саме про нього.

— Наталия, какой была первая фотография, к которой вы написали стихотворение?

— Я вже 10 років живу в селі Грозеве Василівського району. Якось пасла корів у балці разом з чоловіком. В ті місця раніше ми не ходили. І ось ми побачили, як у балці все квітне. Для мене це було щось. Дуже багато польових квітів, степ, краса. Я зробила, мабуть, більше 20-ти світлин. Спочатку народився вірш «Рідна балка». Потім до нього Володимир Козеровський написав пісню. Раніше я навіть не розуміла, що той чи інший пейзаж чи світлина надихнули мене на писання вірша. Потім я почала співставляти й зрозуміла, що одне до одного відноситься так гарно і позитивно.

На презентацию выставки и стихотворений Натальи Литош пришли ее родные, друзья, актеры и музыканты. Встреча получилась очень трогательной и искренней.

Наталья Литош начала писать стихотворения еще в 13 лет. После замужества у нее были периоды, когда она не писала ни строчки. Снова начала писать стихи после аварии на Чернобыльской АЭС. Поскольку, в 1986 году ее вместе с семьей эвакуировали из Припяти. Тогда Наталия хотела в поэтической форме донести свои мысли и переживания, связанные с этой катастрофой.