Як, захищаючи власну ідентичність, будувати суспільну злагоду? Про це розмовляли та ділилися досвідом учасники на щорічному Форумі культур ГО «Десяте квітня», який у травні відбувся в Києві.
Тема цьогорічного Форуму – «Дієва самобутність: соціальні ініціативи захисту ідентичности та суспільної злагоди». Запоріжці з радістю долучилися до Форуму.
Тема поліфонічна, тому, мабуть спілкування мало назву «полілоги». Говорили про збереження власної етнічної ідентичности та розбудову спільної, громадянської, відповідальності за культуру й українську державність. Про її захист. Про те, як традиція, мистецтво, театр, музика, поезія, міжкультурний діалог і людські історії стають не лише спадщиною, а й дією.
Монологи, полілоги, а іноді і дискусії – як поєднуються захист свого та побудова спільного? А ідеї для спільного, нового Чорноморського степу 2026 року, народжувалися у розмовах.
Окремий блок програми був присвячений мистецтву виразності. Історик, реконструктор кобзарсько-лірницької традиції Тарас Дороцький декламував поезії Миколи Вінграновського. (Більше творів у виконанні Тараса можна знайти на YouTube-каналі для людей із порушенням слуху «Галявина вітру», створеному ГО «Десяте квітня» – щоб кожен, хто з будь-яких причин не має змоги читати міг доторкнутися до українського слова. Посилання https://www.youtube.com/@галявинавітру).
Однією з перших частин програми стала презентація проєкту Баба Єлька – від особистісного досвіду до міжнародного визнання. Про популяризацію традицій, експедиції в пошуках забутого, а також любов до українського через естетику і моду – репліки одежі та прикрас, котрі збереглися на фото. Робота етнолабораторії перегукується у нашому запорізькому проєкті ГО «Гуляйпільські старожитності», особливо коли презентації поєднуються із відтвореними, збереженими піснями колективу «Євшан-зілля».
“Ми поїхали за піснею наших бабів”
Світлана Буланова, засновниця етнолабораторії «Баба Єлька» та гурту YELKA наголосила, що Чорноморський степ не лише простір для ярмаркування, а й можливість для мережування та довготривалої співпраці: “За ці роки у нас завʼязалися звʼязки з іншими гуртами, що нам дозволяє виходити на нові області та регіони”. Ми з пані Світланою вже встигли обмінятися книжками, виданими в межах роботи наших проєктів.
Баба Елька Світлана Буланова розповіла про роботу своєї громадської організації, яка розпочалася з особистісного досвіду. “На самому початку громадської діяльності ми були внучками …своїх бабів. В кожного були баба чи дід, які були носіями традиції. І зійшлися ми, сільські дівчата, які поїхали навчатися, повиходили заміж, асимілювалися в місті, Та зрозуміли, що найщасливішими ми були в селі – біля своїх бабів, бабусь, бабуньок… І коли її уже не стало, ми зрозуміли, що частини нашого щастя уже немає, воно пішло з ними…
Що робити? Ми поїхали за піснею наших бабів. Та піснею не обійшлося. Бо ми хотіли знати та розуміти, у що баби були вдягнені, який посуд мали, що та як готували та навіть як будували свої доми.
У нашій команді є історики. Тож вивченню підлягає традиційне вбрання, текстиль, вишивка, картини, побутові предмети, скрині.
У центрі Кропивницького ми маємо свою Етно-лабораторію. І у нас там постійно щось відбувається. Можна читати тексти, свої, класичні. Запрошуємо кобзарів….
“Я тут присутній. І я все чув”, – подав голос львівянин Тарас Дороцький. – Хочу додати, що кобзарський цех – це не робота з бандурою, кобзою. Це, по-перше, робота із передаванням понять народу. Тої спільноти, носієм правди якого ми є”.
Поліфонія мов, театру, музики та поезії
Під час полілогів міжнаціональної злагоди Айша Ісса, Стася Волошина, Катерина Шаляпіна та В’ячеслав Голіков говорили про етнокультурне різноманіття України, практики міжкультурної взаємодії, подолання стереотипів та приклади успішної співпраці. Вступне слово виголосила Ярослава Різникова, представниця Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини Одеської ОДА. З пані Ярославою ми познайомилися, і тепер мріємо зробити спільнц подорож до Львова. Їй є що розповісти про своїх батьків – українських інтелігентів кола шістдесятників.
Стася Волошина, переселенка, актриса та засновниця Театральної лабораторії «Воля» наголосила про театр як дзеркало суспільства: “[Театр] – це структура, яка розвивається одночасно з суспільством і поєднує все те, про що ми сьогодні говоримо: музику, танці, мовні аспекти – і все це можна презентувати через театральне мистецтво”.
З нею ми могли довго говорити про питання мови на сцені – як прояву вибору бути українськими.
Практиками та доробком у розвитку сучасної української культури, яка грунтується на історичних фактах та здобутках поділилися Олександр Висоцький, презентувавши фестиваль «Вінграновський-фест» до 90-річчя Миколи Вінграновського, котрий традиційно проходить на батьківщині поета, у Первомайську Миколаївської області.
Ігор Двигало розповів про всеукраїнський меморіальний фестиваль «СТУСуємось», присвячений пам’яті видатного українського поета-дисидента Василя Стуса. Подія об’єднує сучасну музику (від інді до електроніки), літературні читання, поезію та благодійні збори.
Відкриттям для усіх присутніх став неймовірний дар п’ятирічної Юлії Жмакіної. Ця дівчнка вивчила нотну грамоту раніше, ніж почала читати букви, – розповів мені тато.
Юний Дмитро Сілін зібрав усю увагу гостей глибоким та осмисленим декламуванням віршів.
Знайти свою українськість
Відбулися й полілоги про дієву самобутність. Учасники говорили про ідентичність, самобутність і самоідентифікацію в “популяризація української поезії, авторської пісні та небанальної музики, творча допомога талановитим авторам, які мешкають поза столицею, формування в Україні єдиного мистецького простору, сприятливого для творчого розвитку кожної особистості, яка прагне творити вітчизняну культуру”.
Тетяна Шептицька розповіла про захист національної памʼяті через мистецтво: до 25 річниці створення Меморіального заповіднику «Биківнянські могили», спільно з Галузевим державним архівом СБУ та ГО «Десяте квітня» оголосили конкурс плакатів «Памʼять як спротив»: “Адже пам’ять – не лише територія чи константа, а й певна терапія та усвідомлений процес. І саме сучасний плакат як один із найбільш універсальних способів артикулювання важливих сенсів може допомогти висловити все, що переживаємо й про що думаємо”.
Андрій Козаченко творив музику через дримбу – язичковий щипковий інструмент, який є традиційним в гуцульському музичному побуті. Під час гри на ньому практикуються ритми, дихання та інтонування.
Вже традиційно зустріч завершилася музичною толокою від гурту «Друже Музико» та гурту ЯРИ!
”Спілкування та можливості, які надає ГО «Десяте квітня», численні проєкти та особливо – фестиваль «Чорноморський степ», – це справжній простір інтелекту та щирості. Це вже не просто громадський рух. Це стан життя”, – сказав про «Чорноморський степ» його керівник В’ячеслав Бондар.
Любов до мови та тонкі зауваження щодо тонкощів висловлення відчувалися щомиті під час роботи форуму, програму якого вела Інна Пономаренко. Сформовані «Десятим квітня» клуби всеохоплюючої мережі «Ріка» – потужна сила нашої дієвої самобутності.
Це Дякуємо ГО «Десяте квітня» за можливість бути разом, працювати над формуванням та збереженням міжнаціональної єдності.
Чорноморський степ – скоро, у вересні в Одесі!
“Матимемо балачку, гутірку, бесіду, – пообіцяв В’ячеслав Бондар. – Проговоримо про те, що ми маємо, і плануємо на наше майбутнє. Починаючи з 2023 року наш фестиваль відбувається, набувається… Бо кожна людина приносить щось своє. Це вже не майдан, не рух громадський. Це стан життя.
Ми його не плануємо, він сам нас затягує.
Ми набуваємося, набуваємося один одного…”
Захід організовано ГО «Десяте квітня» за підтримки UNHCR Ukraine – Aгентство ООН у справах біженців в Україні.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки та надане ГО «Десяте квітня»
Сообщение Спогади та мрії про «Чорноморський степ» появились сначала на Газета МИГ.