Нещодавно «МИГ» опублікував виклад статті нашого земляка, відомого лікаря, науковця, підприємця Ростислава Семікова про допомогу, яку під час війни американські лікарі-онкологи надають українським колегам. А днями пан Ростислав звернувся до «МИГа» з цікавою ініціативою: чому б Запоріжжю не стати містом-партнером Г’юстона у США (штат Техас)?
А чому б і ні?!! Адже зміг Харків уже під час повномасштабної війни, у лютому 2024 року, підписати угоду про партнерство з американським Далласом! А міський голова Харкова Ігор Терехов написав у Телеграмі: «Я твердо вірю, що нове партнерство надасть потрібного імпульсу реалізації проєктів з відбудови нашого міста».
Зрозуміло, що це копітка робота, і потребує зусиль як громадськості, так і влади. Але треба ж із чогось починати))). То чому би не познайомитися з тим, що пропонує Ростислав Семіков і не обговорити напрямки можливого співробітництва?
Запрошення до громади Запоріжжя
“Шановна громадо славного Запоріжжя!
Саме наше місто є духовною спадкоємицею Запорозької Січі — місця, де народжувалися традиції свободи, самоврядування та незламності. Ці цінності сьогодні знаходять відгук далеко за межами України, зокрема у місті Г’юстон (штат Техас, США), яке також сформувалося завдяки духу фронтиру, сміливості та прагненню до розвитку.
Саме тому пропонуємо розпочати громадське обговорення можливості започаткування партнерства між містами Запоріжжя та Г’юстон у форматі міст-побратимів.
Таке партнерство могло б відкрити нові можливості для культурного обміну, співпраці між університетами, розвитку бізнесу, молодіжних програм, ветеранських ініціатив, медичних проєктів і гуманітарних зв’язків. Це була б не лише символічна дружба між двома містами, а й реальний міст співпраці між Україною та США.
Запрошуємо мешканців Запоріжжя, представників громадських організацій, церков, освітян, істориків, підприємців та всіх небайдужих долучитися до цієї ініціативи.
- Які спільні проєкти ви бачите?
- Які напрями співпраці могли б бути найкориснішими для наших міст?
- Які установи чи організації варто залучити?
Ваші ідеї та пропозиції можуть стати першим кроком до створення нового міжнародного партнерства, побудованого на спільних історичних цінностях, взаємній повазі та прагненні до свободи.
Адже саме великі історії починаються з ініціативи небайдужих людей.
Пишіть на емайл Фонду Миру та Розвитку (Г’юстон, Техас): info@peacedevelopment.fund“
Пропозиції читачів чекає і «МИГ». Пишіть на адресу agorskaya67@gmail.com або коментуйте відповідний допис на Фейсбуці.
На підтримку своєї пропозиції пан Ростислав наводить роздуми, пов’язані з минулим і традиціями Запорозької Січі та Дикого Заходу.
Пан Ростислав бачить як схожі риси, так і відмінності. І вважає, що спільним є:
Свобода – головна передумова для Розвитку.
У сьогоденні синергія міжнародної співпраці в межах партнерства міст Запоріжжя і Г’юстона може дати чудові результати.
Тож запрошуємо до прочитання роздумів пана Ростислава про «Два фронтири, дві моделі свободи». Це не історична праця, а спроба обґрунтування проєкту партнерства між містами, які є по суті нащадками цих утворень.
Запорозька Січ і Дикий Захід США: два фронтири, дві моделі свободи
Коли говорять про історичні паралелі, найчастіше згадують Римську імперію чи середньовічну Європу. Але існує ще одне надзвичайно цікаве порівняння — Запорозька Січ і Дикий Захід США.
На перший погляд вони здаються абсолютно різними світами. Насправді ж це два унікальні «цивілізаційні експерименти», які виникли на різних континентах, але розвивалися за дивовижно схожою логікою.
Фронтир — територія свободи та небезпеки
І Запорозька Січ, і американський Дикий Захід були прикордонними територіями, де державна влада була слабкою або лише формувалася.
Для українських козаків таким простором стали безкраї степи вздовж Дніпра — межа між осілою Європою та степовими державами. Тут постійно точилися війни, життя вимагало мобільності, а головною опорою були укріплені табори — Січі.
Американський фронтир — це прерії, пустелі та Скелясті гори, куди поступово просувалися колоністи. Центральна влада ще не встигла встановити контроль, тому життя будувалося навколо самозахисту, ризику та боротьби за землю.
В обох випадках фронтир був місцем, де виживали найвитриваліші.
Воїни прикордоння
Козаки стали професійними воїнами, які досконало володіли мобільною війною. Вони здійснювали стрімкі рейди, майстерно використовували кінноту та легендарні чайки для походів Дніпром і Чорним морем. Їх об’єднували братство, дисципліна та спільна відповідальність.
На американському Заході ковбої були насамперед пастухами, хоча майже кожен носив зброю. Рейнджери виконували роль прикордонної поліції, місцеві ополчення захищали поселення, а корінні народи Америки вели асиметричну боротьбу проти колонізації.
Усі вони були людьми фронтиру, але жили за різними правилами.
Найважливіша відмінність
Саме тут проходить головна межа між двома світами.
Запорозька Січ була військовою республікою. Козаки обирали отаманів, ухвалювали рішення на радах, підкорялися спільним законам і створили унікальну форму самоврядування. Це була фактично держава без розгалуженої бюрократії, але з високою дисципліною.
Дикий Захід був періодом приборкання хаосу перед появою держави. Спочатку влада майже не контролювала ці території, але згодом прийшли шерифи, армія, суди, залізниці та федеральні закони. Якщо Січ прагнула організувати свободу, то американський фронтир став лише етапом на шляху до централізованої держави.
Різні війни — схожа логіка
Запорозька Січ одночасно протистояла найпотужнішим державам регіону того часу: Османській імперії, Речі Посполитій, Московії та Кримському ханству. Це був світ постійної боротьби між кількома великими імперіями.
На Дикому Заході головним конфліктом стало просування Сполучених Штатів на захід, війни з корінними народами, боротьба з природою та величезними відстанями. Якщо український фронтир існував між кількома імперіями, то американський був частиною експансії однієї держави.
Дзеркальна паралель
Для обох світів діяло схоже правило: виживає той, хто є мобільнішим, краще використовує переваги місцевості та вміє будувати партнерські мережі й союзи.
Корінні народи Північної Америки складалися з десятків різних племен і союзів, які не завжди діяли спільно. Вони використовували мобільність, знання місцевості та гнучкі союзи, щоб чинити опір сильнішому противнику.
На українському прикордонні подібну роль відігравали татари Кримського ханства та інші народи Великого Степу. Умови життя вимагали від них постійної готовності до швидких рейдів, маневру та миттєвого реагування на небезпеку, але вони не завжди діяли спільно та своєчасно.
У цьому середовищі найбільш життєздатною силою виявилося українське козацтво. Протягом понад трьох століть козаки укладали мінливі союзи, воювали й домовлялися, зберігаючи свою військову та політичну суб’єктність у протистоянні найпотужнішим державам регіону того часу.
Рейнджери та козацькі отамани
Техаські рейнджери та прикордонні міліції були напівофіційними силовими структурами, які діяли автономно й забезпечували порядок на нових територіях.
Козацькі отамани також мали значну самостійність, однак їх обирала сама громада. Вони могли бути союзниками держав або діяти незалежно, захищаючи інтереси Січі.
Дві моделі свободи
Саме тут прихована найглибша історична паралель.
І Запорозька Січ, і Дикий Захід були своєрідними «фабриками свободи», що народжувалися з хаосу прикордоння.
Але якщо для козаків свобода означала життя в організованій спільноті, заснованій на братерстві, взаємній відповідальності та військовій демократії, то для американського фронтиру свобода була насамперед особистою незалежністю — тимчасовим станом, який із часом поступався місцем державному порядку.
Висновок
Американська культура створила романтичний образ ковбоя як символу свободи. Українська історія пропонує інший, не менш потужний образ козака.
Запорозька Січ — це свобода як організована військова республіка.
Дикий Захід — це свобода як тимчасова межа перед встановленням державного порядку.
Обидва фронтири назавжди залишилися символами своїх народів. Але якщо американський міф прославляє незалежного одинака, то українська козацька традиція нагадує:
Справжня свобода народжується там, де є братерство, взаємна довіра та готовність разом боронити свою землю.
Можливо, саме тому і Запорозька Січ, і Техас досі залишаються не просто історичними сторінками, а важливою частиною національної пам’яті. Для українців козак став символом свободи та братерства. Для американців техасець — символом незалежності, самоврядності та готовності захищати свою землю.
Історія показує: фронтири народжують не лише воїнів, а й суспільства, здатні створювати нові інститути та нові держави.
Ростислав СЕМІКОВ, лікар, вчений, підприємець, спеціально для «МИГу», із Техасу
Сообщение Чому Запоріжжю варто побрататися з Г’юстоном появились сначала на Газета МИГ.