У Запорізькому обласному художньому музеї напередодні ювілею – 55-річчя з дати заснування – відкрили нову експозицію.
Вона зібрана з 55-х творів із фондів музею (це вже друга така дивовижа. Бо лише пару місяців тому виявилося, що є можливість виставляти мистецькі роботи з музейної колекції. До того, починаючи з 24 лютого 2022 року виставки були ініціативою запорізьких митців, які й надавали свої роботи. І це дало життєдайної сили музейному життю, яке не припинялося, попри жахіття воєнного часу.
І наразі таки виставка – фондова.
Представлені неймовірні за змістом та значенням для українського культурного всесвіту роботи. Деякі з них – принаймні ікона Покрови, були представлені ще на початку 2000-х у приміщенні, яке ніяк не вийде зі стану безперервного ремонту. Про колекцію, яка була сформована натхненними зусиллями перших співробітників Запорізького обласного художнього музею, ще згадаємо. Приходить, як спогад, й музичне оформлення виставок у стражденному приміщенні, яке зв’язано із, так би мовити, парадною частиною музею внутрішніми переходами. Грав скрипаль Володимир Галіченко, акомпанували вже призабуті, на жаль, музиканти… І представлені в постійній експозиції твори митців XIX сторіччя, початку сторіччя XX – наші класичні шедеври – набували тривимірного забарвлення. І прекрасні враження отримували гості виставок.
Наразі першою роботою, яка б також хотіла музики – мабуть, маршу козацької звитяги або пісень запорізького «Оксамиту» – стали «Козаки в дозорі» Владлена Дубініна. Макет для величної скульптурної групи, яка мала б стояти на Хортиці.
До речі, другою берегинею побуту нашого майстра монументального мистецтва стала Лариса, яка десятиліття викладала мистецтво гри на фортепіано в Запорізькій дитячій музичній школі №1. (Перша – відома скульпторка Емма Низова). Світла всім пам’ять. Саме Емма колись надала новий напрямок своєму чоловікові, Владлену Костянтиновичу, який, розпочавши із студії Івана Федяніна, отримавши дніпропетровську та харківську професійну освіту, був непересічним майстром живопису.
Та монументальне мистецтво перемогло.
Фото Сергія ТОМКА
Ось як розповідав мені про створення найвизначнішого свого твору Владлен Дубінін:
«Козаки в дозорі» простояли на Хортиці лише кілька днів – на пагорбі із землі, яку вийняли з котловану при будівництві Музею козацтва.
Козаків спочатку було три. Третій виявився зайвим” [“Толпа!” – казав Дубинин, – авт.].
Скульптура була задумана 13 метрів заввишки, у Києві він створював триметровий макет. Ліпив козаків на ВДНГ, у павільйоні конярства. “Вночі ліпив, бо вдень народ ходить. Роботу накривав – ховав від зайвих очей”.
Та це були те тільки очі, а й …тиск начальства. Почали виганяти – мала завітати з візитом англійська принцеса (треба пошукати відповідність у тогочасній пресі – авт.), мали бути кінські перегони: “А тут ми будемо приймати її конячку…”
Дубінін каже: поки не закінчу, не піду!
Через три дні чекісти приходять: “Кто такой? Чтоб все пусто было!”.
Дубінін взяв ломаку й каже: не пустю, поки не закінчу.
Закінчив, покликав формувальників, швидко порізали гіпсовий макет на частини, спакували, відправили додому…
Сам повернувся до Запоріжжя, телефонують йому: “Приймай груз. По Дніпру пливуть твої козаки на баржі”.
Доставили чотири великі ящики, залізом оббиті, на восьме селище. І наступні двадцять років так вони й пролежали, розібрані на частини. Та ж гіпсові, розвалилися від дощів – загинула ця робота.
У 1989-му художники здобули приміщення неподалік автовокзалу. Воно й була колись збудоване для скульптури – коли Велике Запоріжжя будували, і коли після Другої світової відновлювали.
“Козаків, нову триметрівку, я виставив там. Та забралися варвари-грабіжники в зал. Побили усе…”
Знайшов автор лише копито та голову одного козака…
І це ще не всі історії із дубінінськими козаками!
Більш ніж десять років тому ми анонсували на сторінках газети спробу Музею-заповідника зібрати кошти на велику скульптуру – ту саму, 13-метрову. І виставили саме оцей макет, що ми бачимо нині у вестибюлі Запорізького художнього музею. “Чому ж не запросили художника???” – запитала я. Здивувалися: “А він живий???”
Дубінін, якому тоді було вже за 80, помчав до своїх козаків, стояв біля них, розповідав, заохочував… Не знаю, скільки коштів зібрали, не можу знати, й на що витратили.
Бував у мене в гостях Дубінін кілька разів. Писала я й про те. що на спорожнілих від радянського монументалізму вулицях, перехрестях, майданах запорізьких могли б стояти його роботи – «Бандурист», «Байда»…
У 2015-му він подарував мені фото своєї роботи, яку вважав найважливішою у своєму житті.
То є про що згадати та подумати, стоячи поруч із «Козаками і дозорі» на ювілейній виставці в ЗОХМ, куди вони «прискакали» з Хортиці.
Про долю митців… Про долю мистецтва…
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки
Сообщение Запорізький музей має ювілей: історія одного експоната появились сначала на Газета МИГ.