У Запорізькому обласному художньому музеї відкрили виставку “Поза часом. Віктор Заруба. Мистецтво внутрішньої свободи”. Представлено 63 твори – живопис і графіка – одного з найкращих художників нашого міста, легенди запорізького авангарду та нонконформізму Віктора Заруби (3 серпня 1946 – 20 вересня 2026).
Цю чудову виставку підготувала головний зберігач фондів художнього музею Алефтина Медведєва. Вона працює в музеї понад 54 роки і знала Віктора Зарубу ще з 1970-х років. Алефтина Федорівна розповіла мені, що задумувала цю виставку ще за життя художника у його ювілейний рік. Але, на жаль, вона відкрилась у 41-й день після його відхіда з життя.
Експозиція вийшла яскравою і надзвичайно цікавою. Представлені твори з колекції музею, які взагалі мало хто бачив. Тож, таку виставку варто відвідати, тим паче, це рідкісна можливість.
Роботи Віктора Заруби просто неймовірні – зі своєю неповторною оригінальною візуальною мовою, дуже професійні. Художнник не фотографує дійсність, а підносить її зовсім по-особливому, як більше ми ні в кого не побачимо. Віктор Заруба працював у напрямку абстракціонізму та декоративної стилізації. Дивитись на його картини та малюнки все одно, що стояти під дощем у наелектризованому блискавками просторі – від них іде така енергетика, що ти буквально відчуваєш її на собі – як раптовий внутрішній підйом, захоплення. Особливо від картин. (Хоча сам автор у своїй творчості не розділяв живопис та графіку).
У таких робіт про не замислюєшся, що і як намальовано, якою є композиція та історичні традиції – ти сприймаєш картину, як потік енергії, що тебе струшує. Це той випадок, коли для сприйняття не потрібно глибоких знань в історії мистецтва, а треба просто відключити мізки та відчувати. На мою думку, це і є найголовніше в мистецтві.
Я знала з Віктора Зарубу трохи більше 20 років – перше інтерв’ю вийшло до його 60-річчя. (Тоді він сказав, що я перший журналіст, з яким він спілкувався за останні 15 років). Деякі його висловлювання у цій статті публікуються вперше.
Віктор Заруба брав участь у виставках з 1970 року до початку 1990-х років, а потім прийняв рішення не виставлятись. У 1990 році проходила його персональна виставка у Запорізькому художньому музею. Потім ще брав участь у виставках серії “Образ.1990-ті”. Принаймні, точно у виставці восени 1992 року (я була соорганізатором і брала участь у створенні каталога). Самого художника я не бачила, картину надавала мистецтвознавиця музею Ірина Ласка. Це була робота “Синє небо” 1991 року, яку можна побачити і на виставці “Поза часом. Віктор Заруба. Мистецтво внутрішньої свободи”.
Але все життя Віктор Заруба продовжував багато малювати. Роботи художника могли бачити тільки обрані в його майстерні (я була там декілька разів), а пізніше – на його сторінці у фейсбуці.
А про його картини та вчинки у міській богемі довго ходили легенди. Ще у 1970-ті роки Віктор Заруба створював круті абстрактні картини. А абстракціонізм, як і багато інших цікавих напрямків мистецтва, в країні соцреалізму був під забороною.
Ходили чутки: щоб вступити до Спілки художників Віктору Зарубі довелося спалити свої картини. Під час декількох інтерв’ю кожен раз перепитувала про це, на що Віктор Антонович стримано відповідав, що спалив 20 своїх картин. І все. А в останню зустріч перед своїм 80-річним ювілеєм зізнався: “Це були ілюстрації в моєму розумінні до “Маленького принца” Антуана де Сент-Екзюпері”. На виставці є тендітні лаконічні малюнки на цю тему.
До речі зі Спілки художників Віктор Заруба згодом, уже за часів незалежної України, вийшов. Точніше, за його словами, не відновив членство у СХ.
З чого все почалося
“У дитинстві я малював на цегляній стіні нашого будинку – ми мешкали у приватному секторі. Мабуть, батько щось помітив у мені і сказав: “Давай ми Вітьку віддамо в художню школу, може, художником стане”. А я був сьомою дитиною у сім’ї. Мій перший пензлик батько зробив із собачої шерсті – вистриг собаці бік. Я вступив до художньої школи – і поїхало”, – розповідав мені Віктор Заруба.
Також було Дніпропетровське художнє училище.
Що вплинуло на таку незвичайну творчість
На творчість Віктора Заруби, за його словами, вплинула робота з дітьми у художній школі, поезія, та політ у космос Юрія Гагаріна.
“Справжній прорив у творчості у мене стався у 1969 році, коли я почав працювати з дітьми у художній школі, де раніше й сам навчався. Мене запросив мій перший викладач Євген Мірошниченко (художник, перший директор Запорізької дитячої художньої школи. – С. О.)”.
Щодо поезії Віктор Заруба розповідав:
“Читаю багато віршів і це наповнення поезією виплескується у моїх роботах. Я ще в училищі читав Фур’є, Кампанеллу, Чернишевського, Бєлінського, Стасова, Леніна, Маяковського, Єсеніна… А потім була вся поезія – Ахматова, Цвєтаєва, Бертгольц, Волошин, японці.
Купував книги з серії “Бібліотека всесвітньої літератури”. Там була поезія В’єтнаму, Китаю, Монголії, Кореї, Японії. Я навіть бачив різницю між індійською та японською поезією, між угорською та польською. І ось воно все переплітається, потім з’являються якісь фантазії”.
Віктор Заруба вважав, що художник малює себе, тобто, своє наповнення:
“Чим наповнена людина, те вона і малюватиме. А коли нічим не наповнена, то змальовує пейзажики та натюрмонтики з квіточками, а фантазії жодної”.
“Захоплення поезією Японії дозволило Вікторі Зарубі зробити цілу серію творів. Один з них – “Фудзі” 2013 року, музей придбав її у 2023 році. Дуже лаконічна, символічна робота. Має кілька елементів, які переносять нас у світ Японії – острови, довколо яких вода, і сонце”, – зауважила Алефтина Медведєва щодо однієї з робіт виставки.
Ким працював та де створив 23 тисячі малюнків
Віктор Заруба, як написано вище, працював викладачем в художній школі. Потім – оформлювачем художньо-виробничого комбінату.
“Коли Спілка художників закінчилася, замовлень не стало, я пішов шукати роботу. Пішов на завод “Комунар” у цех товарів народного споживання, два роки довбав стільці. (Віктор Заруба з дитинства створював вироби з дерева, робив всі рамки для свлїх картин – С. О.). Працював у школі майстром трудового навчання. Писав рекламу в Палацы спорту “Юність”.
А з 2004 по 2005 рік я працював сторожем у дитсадку, малював там і за цей час створив 23 тисячі малюнків. Я туди приходив, зачинявся, перевіряв усі вікна, двері, сідав і до 12 – до години ночі малював маркерами. Малював з таким захопленням! Навіть думав вірш написати, що мною водила рука Бога, але вирішив не писати. В цих малюнках – все моє життя, наповнення, поезія, яку я читав – все вилилося у цих роботах“, – ділився Віктор Заруба.
Абстрактний “Австралійський крокет” виник з армійських картин художника
На виставці представлена абстрактна картина Віктора Заруби “Австралійський крокет” 1971 року. Це було сміливо для того часу. Музей придбав цю картину у 1991 році. Вона є своєрідною візитівкою творчества Віктора Заруби і була зображена на афіші виставки.
Віктор Заруба розповідав мені, як з’явився “Австралійський крокет”:
“Колись я читав книгу про Австралію, це зелений континент і я собі його просто уявив… В армії я був художником. Робив ленінські кімнати. Натягував полотно на підрамники і ґрунтував – сантиметрів 70 та на всю довжину стіни. Грунтував полотна пісочно-зеленим кольором, наче освітленим сонцем. На цьому фоні малював плоскі, як тіні, автомати, гранатомети, ракетні установки – зеленим кольором, без деталей, як силует. І ось потім у мене це все як би зіставилося, і я “Австралійський крокет” зробив у такому ж стилі”.
Художник розповідав, що намагався створити подібні картини у 1990-ті роки, але був інший час й інші думки та стани. Тож, “Австралійсткий крокер” залишився єдиним. (Хоча схожі повтори є, але це вже інші картини про інше).
А про картину “Полотно”, яка теж є на виставці, мимоходь згадував:
“Мішень, полотно. Я ніби, як мішень сам”.
Три питання мистецтвознавцю про Віктора Зарубу
На мої запитання про Віктора Зарубу відповіла Алефтина Медведєва.
– Чим, на вашу думку, унікальна творчість Віктора Заруби?
“Віктор Заруба має дивовижне, приголомшливе внутрішнє почуття гармонії, яке переходить на його роботи. Вміння відчути не тільки те, що ми бачимо, а й те, що ніби у глибині. І він уміє це винести, щоб ми побачили.
Різні ситуації є тим поштовхом, який є головним для створення тієї чи іншої речі. Ось, наприклад, завод, «Дорога до мартенів». Але він все одно робить по-своєму, знаходячи своє рішення і декоративне, і емоційне. У нього немає робіт, щоб там не було якоїсь родзинки, якоїсь заковики, яка для нього була важлива.
Його візуальна мова дуже гостра, яскрава, дуже емоційна, що в мистецтві взагалі надзвичайно важливо. Він усю всю свою енергію, всі свої сили вкладав в роботи”.
– Який випадок, пов’язаний з Віктором Зарубою, вам запам’ятався?
“Пам’ятаю епізод, що у 1970-ті по місту ходила трійця художників: Володимир Фростецький, Анатолій Беспалов та Віктор Заруба. Вони всі були у коричневих піджачках. Віктор і Анатолій – у вельветових, а Володимир – у замшевому, він був більш фінансово забезпечений. Вони втрьох приходили до музею та запрошували нас до себе у майстерні”.
– Як і коли роботи Віктора Заруби потрапили у колекцію художнього музею?
“Частина творів потрапила у 1990-ті роки. Наприклад, вся колекція екслібрисів, як він її оформив.
З перших його робіт – чудові ілюстрації до Антуана де Сент-Екзюперы початку 1970-х, тоді ж вони й потрапили до колекції музею.
Були закупки. А багато робіт Віктор Заруба дарував нашому музею. Так, після своєї персональної виставки 1990 року Віктор Заруба подарував музею блізько 50 робіт”.
Завітайте на виставку “Поза часом. Віктор Заруба. Мистецтво внутрішньої свободи” – як працює музей
Запорізький обласний художній музей відкритий для відвідувань з середи по неділю з 10.00 до 17.00.
Адреса: вул. Незалежної України, 76Б (зупинка транспорту “ТЦ “Україна”).
Ватість кватка на виставку: 40 грн, пільговий – 25 грн.
Всього в колекції Запорізького обласного художнього музею є понад 80 творів Віктора Заруби (шість картин і графіка).. Але для виставок музею залишили тільки одну невелику залу, тож всі роботи явно не помістились.
Фото Світлани Олійник
Фотопортрет Віктора Заруби – з його сторінки у фейсбуці