Зі зброєю в руках захищає країну племінник легендарного Володимира Ященка
В кінці 70-х років минулого сторіччя ім’я стрибуна у висоту Володимира Ященка було всесвітньовідоме. Він народився 1959 року у Запоріжжі, і вже у вісімнадцять років встановив свій перший світовий рекорд.
У дев’ятнадцять Володимир досяг ще двох найкращих результатів у світі. А потім – отримав травму, яка «поставила хрест» на його тільки-но розпочатій спортивній кар’єрі.
Сьогодні у 9 полку оперативного призначення НГУ імені Героя України Богдана Завади проходить службу племінник Володимира Ященка – 39-річний Євген Бадін.
Гвардієць також є талановитим спортсменом – займається східними єдиноборствами. На останніх міжнародних змаганнях «AJP Tour Kyiv», у яких Євген брав участь, він завоював срібну і бронзову медалі.
Ми зустрілися з гвардійцем-спортсменом і послухали його розповідь про службу на передовій, відомого дядьку і захоплення єдиноборствами.
Про службу у Національній гвардії України
«1 березня я пішов до нашого військкомату. Я знав – русня підходить до рідного Запоріжжя і хотів захищати саме його. Адже мало що можна було зробити, якщо ворог зайшов би до нашого міста. А якщо я та сотні таких самих добровольців «вгризуться» в землю на підступах до Запоріжжя, то ми зможемо зупинити цю навалу.
Мене направили до 9 полку оперативного призначення Нацгвардії, чиї бійці і досі стримують російські орди на Запорізькому напрямку. І вже через тиждень, десь у середині березня, я поїхав на передову.
Звичайно, іноді було страшнувато. Але я був у своєму підрозділі чи не найстарший. І показати, що мені страшно, не міг – мав підтримувати моральний дух молодих бійців. Тому навіть під час найрясніших обстрілів я жартував і всіляко відвертав увагу сусідів по окопах.
Пам’ятаю декілька яскравих випадків, які можливі тільки на «нулі».
Одного зовсім не прекрасного дня наш командно-спостережний пункт потрапив під масований обстріл. Прилітало з «Градів» та мінометів. І мого товариша контузило: дивлюсь, він вже очі закотив, на звернення не реагує. Тоді я покликав медика, і ми вдвох, під обстрілом, допомогли йому сісти у машину, яка вже була вся в дірках від осколків.
А потім гнали на пробитих колесах, як у голлівудському бойовику: із заносами на поворотах і тараном воріт КСП. З товаришем зараз все добре, він продовжив службу в Одесі.
Ще один випадок трапився, коли ми були у «секреті», з нами були двоє офіцерів. Раптом почався обстріл з ворожого танку. Хто не знає, це доволі неприємно – «виходів» ти не чуєш, одразу є тільки «прихід». Тобто, в тебе немає часу сховатися від снаряда.
Таким чином нас обстрілювали десь годин дванадцять підряд. Один з офіцерів висловив припущення, що росіяни проводять артпідготовку, готуються до прориву на нашій ділянці фронту. Щоб нас не застали зненацька, офіцери пішли у розвідку, а мені наказали чергувати зі словами: «Якщо хтось буде йти з цього напрямку – відразу стріляй!».
Деякий час було тихо, а потім я чую: хтось наближається. Навкруги – світанкові сутінки і густа лісопосадка, хто саме йде – не видно. Я – згідно з наказом – дослав патрон у патронник, прицілився на звук і натиснув спусковий гачок. І тут – осічка!
Поки я перезаряджався, з «мого» напрямку вийшли ті самі двоє офіцерів, які ходили на розвідку. «У вас сьогодні другий День народження!», – сказав я, радіючи, що ситуація добре закінчилася.
Про знаменитого дядька
Звичайно, я знав Володимира Ященка, це ж був рідний брат моєї матері. Я навіть деякий час займався у його тренера з легкої атлетики. До речі, всі тоді думали, що я створений для цього виду спорту – все ж таки гени Ященка!
Його основні досягнення трапилися ще до мого народження – у кінці 70-х років минулого сторіччя. Три світові рекорди він якраз і встановив у 1978-1979-му. Потім Володимир отримав травму, не потрапив на Олімпіаду 1980 року. І з того часу його спортивна кар’єра зійшла нанівець. Кілька разів він намагався відновитися, але безрезультатно.
Пам’ятаю коробки з його медалями і кубками, я все дитинство з ними грався. Також у нас зберігалися сотні листів до Володимира з усіх куточків світу, багато вирізок з газет про його чергові досягнення.
Це надихало займатися спортом. Сам дядько був добрим до нас з сестрою, він постійно приходив до нас, грався з нами. В ці моменти ніщо не виказувало в ньому знаменитість. У 1999-му він помер у віці сорок років.
У наші дні про Володимира Ященка вже забувають, хоча раніше було багато заходів його імені, а зараз такі змагання проводить тільки його друг у Синельниково.
Про захоплення спортом та медалі
У дитинстві я добре бігав. Одного разу після шкільного забігу, коли я прийшов чи то другим, чи то третім, мене помітив один з тренерів – і запросив до себе на заняття. Я тоді навчався у другому класі. Потім були захоплення важкою атлетикою.
І тільки в двадцять років серйозно зацікавився східними єдиноборствами, якими і займаюсь до сьогодні – майже половину свого життя.
На моїх останніх до служби у війську змаганнях, на килим я вийшов не в найкращій спортивній формі. Та й двобої проводилися з бразильського джиу-джитсу, в якому у мене досвіду та практики малувато – я займався більш жорстким японським дзю-дзюцу.
З огляду на все це, отримані дві медалі – це для мене дуже непогане досягнення.
Звичайно, покидати спорт під час служби я не збираюся. Але треба розставляти вірні пріоритети. Закінчиться війна – повернемося до серйозних спортивних тренувань і яскравих досягнень.
Джерело: фейсбук-сторінка 9 полку оперативного призначення НГУ
Сообщение У запорізькому полку служить племінник легендарного спортсмена появились сначала на Індустріалка — новини Запоріжжя.
Источник: http://iz.com.ua/zaporoje/u-zaporizkomu-polku-sluzhit-pleminnik-legendarnogo-sportsmena
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook
