Євген Георгієв – лікар з міста Бердянська та депутат Запорізької обласної ради від «Європейської Солідарності». Після повномасштабної війни, коли його рідне місто опинилося під тимчасовою окупацією, чоловіку вдалося виїхати на підконтрольну Україні територію. Він без вагань пішов захищати Україну
І ось, одного дня дізнаєшся, що до твого міста перестають прибувати поїзди.
Ані приміських електричок, ані потягів на Львів, Одесу, навіть швидкісний ІНТЕРСІТІ сполученням Слов’янськ-Київ відмінили. А як жеж було зручно! 8 годин — і ти в столиці України, а звідти вже будь-куди.
«Шановні пасажири, з міркувань безпеки рух потягів до станції Слов’янськ тимчасово призупинено», — лунає з гучномовця голос диспетчера, — «Повторюю.., тимчасово призупинено».
— Звісно, що це тимчасово, — кажуть місцеві, — каси працюють, квітки продаються.
— Тільки посадка тепер десь на під’їзній станції, туди автобусом треба добиратися.
— Нічого страшного, таке вже було. В країні війна, мабуть десь колію пошкодило. Скоро полагодять і все стане, як раніше, — заспокоюють себе містяни, а гучномовець їм піддакує:
‘Щойно ситуація стабілізується залізничне сполучення одразу буде відновлено».
Але ж ти все це вже бачив в Лисичанську, Авдіївці, Куп’янську і розумієш — не буде! Той вчорашній ІНТЕРСІТІ відправився в Київ востаннє. Після Укрзалізниці з міста зникне українська пошта, закриються школи й дитячі садочки, спорожніють банки й відділення держустанов. Українська влада ще буде інколи навідуватись — видати пенсію чи полагодити електромережі, і ще будуть запевняти, мовляв, Слов’янськ це Україна, тож як тільки ситуація стабілізується всі вони одразу повернуться. Але, натомість, скоро перестануть їздити й вони. За місяць-два, на руїнах колись красивого квітучого міста залишаться лише українські вояки-оборонці та ще горстка безглуздих місцевих, які намагатимуться вижити і зберегти хоч якесь майно.
Але це все буде потім. Поки що, велике місто живе своїм буденним життям й, здається, воліє не думати про дійсність, яка невмолимо наближається.
