Коли іде за світи великий артист — насамперед думаєш, чим він дотичний до тебе особисто.
Я набрала в пошуковику «Федір Стригун і Запоріжжя», але велемудрий штучний інтелект відповів, що нічого спільного не знаходить… Брехня!
Я ж пам’ятаю, як на початку 2000-х Львівський театр імені М.Заньковецької приїхав у Запоріжжя на гастролі. Трупу оселили в готелі «Театральний» поруч із обласним музично-драматичним театром імені В.Магара.
Старше покоління магарівців потягнулося в номер до Федора Стригуна і Таїсії Литвиненко, котрі приймали їх із розкритими обіймами. Ще б пак! Адже в молодості вони грали на одній сцені цілих чотири роки!
Насправді це дуже романтична історія. Тася зачарувала Федора ще підлітком. Хлопець із села Томашівка на Черкащині, він побачив її у фільмі «Назар Стодоля» за п’єсою Тараса Шевченка і насмішив друзів, зопалу заявивши: «Вона буде моєю дружиною». Юнак зустрівся зі своєю мрією, коли вступив до Київського інституту театрального мистецтва імені І.Карпенка-Карого. Федір був першокурсником, а Таїсія (старша за нього на чотири роки) вважалася кінозіркою і закінчувала виш. Саме в той час вона вийшла заміж за режисера Запорізького музично-драматичного театру Володимира Ткаченка, услід за чоловіком поїхала до Запоріжжя, народила сина Юрія… Проте її перший шлюб не склався, чоловік відверто зневажав Тасю. А Федір продовжував дивитися на неї закоханими очима.
Коли 1961 року Стригун закінчив театральний інститут, отримав запрошення у Львів і Сімферополь, та й деякі московські театри поклали око на перспективного актора. Але Тася запропонувала: «Приїжджай до мене в Запоріжжя, будемо грати «Назара Стодолю»: я Галю, ти Назара».
– З того часу вже не міг ні про що думати, – зізнався Федір Стригун в інтерв’ю львівській журналістці Марічці Ільїній. – Куди не кликали, куди не запрошували – у мене в голові лише Запоріжжя і Тася Литвиненко. Тож і поїхав. Згодом одружилися з 1963-го на 1964-й – на самий Новий рік.
Але усе-таки причин, чому він обрав Запоріжжя, було дві. В інтерв’ю Тетяні Поліщук для газети «День» Федір Миколайович пояснив:
– По-перше, там працювала Таїсія Литвиненко, а по-друге, дуже хотів побачити Хортицю, Запорозьку Січ…
- Стригун грав на запорізькій сцені чотири роки. На жаль, мені не вдалося з’ясувати, в яких виставах, окрім «Назара Стодолі», він брав участь.
1965 року Федір Миколайович і Таїсія Йосипівна переїхали до Львова. Приєдналися до трупи театру імені М.Заньковецької.
Чи пов’язано їхнє рішення із тим, що у серпні 1965-го від серцевого нападу помер тодішній художній керівник Запорізького музично-драматичного театру – народний артист України і СРСР Володимир Магар? Тепер уже немає кого спитати…
Коли на початку 2000-х театр імені М.Заньковецької гастролював у Запоріжжі, я інтерв’ювала Стригуна, і він говорив, що для нього з Таїсією Йосипівною ці гастролі – наче повернення до молодості. Але більше ми розмовляли про їхні плани і про сучасний театр. Адже заньковчани привезли у Запоріжжя особливу виставу – «У.Б.Н. (Український буржуазний націоналіст)».
У п’єсі Галини Тельнюк йдеться про політв’язня, котрий повертається після багатьох років радянських концтаборів, куди його кинули за «націоналізм». У незалежній Україні він начебто герой? Але виявляється, його непохитні принципи бентежать навіть рідних. Не кажучи вже про чиновників, котрі після 1991 року успішно «перефарбувалися»…
«У.Б.Н.» був спільним проєктом театру імені М.Заньковецької і гурту «Сестри Тельнюк». Федір Стригун виконав у ньому головну роль політв’язня Зенона. Гучна прем’єра вистави відбулася 2001 року і відразу ж… зазнала цензурних утисків. Правда муляла очі тим, хто «перефарбувався». Кажуть, особливо протидія цензури відчувалася під час гастролей заньківчан. Покази «У.Б.Н.» скасовували під різними надуманими приводами – – як, наприклад, це сталося у Дніпрі. А в Запоріжжі таки показали.
І в житті, і на сцені Федір Стригун вразив мене своєю внутрішньою силою. Він був в усіх відношеннях могутнім — наче дуб на Хортиці. Оксамитовий голос, міцна постава… Мені здається, з роками Стригун не старішав, а ставав ще красивішим і потужнішим – навіть ніж у своїй культовій ролі запорожця Андрія з фільму «Пропала грамота». А ще, гадаю, треба було мати неабияку відвагу, щоб у 62 роки втілити такий проєкт як «У.Б.Н.» – сміливий не лише в ідейному сенсі, а й по формі, із зонгами сестер Тельнюк.
До речі, свого спільного сина Федір Стригун і Таїсія Литвиненко аж ніяк не випадково назвали Назаром. Зараз Назар Стригун (1972 р.н.) не лише актор, а й директор та продюсер проєкту «Тельнюк. Сестри».
Що можна до цього додати? Федір Миколайович ненадовго пережив Таїсію Йосипівну. Вона пішла з життя 6 квітня минулого року. Титули видатного актора, режисера, театрального педагога можна знайти у численних некрологах. А для мене «Федір Стригун і Запоріжжя» – це історія великого кохання. І ще – коріння, яке у період становлення мистця чотири роки живилося соками запорізької землі і Хортиці.
Віталіна МОСКОВЦЕВА-ДОРОШЕНКО