248 діб у Степногірську, чотири поранення і полонений у кілзоні: історія фермера з Хмельниччини
45-річний Андрій із Хмельниччини до повномасштабної війни займався будівництвом і фермерством, виховував двох дітей. У 2023 році він залишив звичне життя та пішов захищати Україну. За час служби пережив чотири поранення, провів 248 діб на позиціях у Степногірську, а під час однієї з операцій вивів із кілзони російського військового, який здався в полон.
Історію Андрія розповіли у 128-й окремій важкій механізованій бригаді «Дике Поле».
Військову службу Андрій розпочав у піхоті під Куп’янськом. Потрапив до підрозділу «Чорна Піхота»: штурмовики проводили атаки, а його група закріплювалася на позиціях. Менш ніж за рік боєць дістав чотири поранення.
Перше сталося під час повернення з позицій — чоловіка посікло двома уламками після вибуху міни. Щойно він відновився, знову вирушив на бойове завдання. Там російська артилерія накрила позиції, а Андрій прийшов до тями вже в харківському госпіталі.
«І от щойно я був там зі зброєю, серед побратимів, раптом відкриваю очі — і виявляється, я знову “формі Адама”, голий, лежу у госпіталі в Харкові», — згадує військовий.
Після третього поранення Андрій навіть відмовився від госпіталізації. Уламок 152-мм снаряда зачепив шию, але, за його словами, не пошкодив нічого важливого. Однак за кілька днів він дістав четверте поранення — уламок потрапив у ногу.
Після лікування військового відправили додому на реабілітацію. Згодом він дізнався, що його подали у СЗЧ. Андрій не погодився з таким статусом і прийшов до 128-ї окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле».
З огляду на бойовий досвід йому запропонували стати командиром відділення. Андрій каже, що за останні роки характер війни суттєво змінився: якщо у 2023 році безпілотники могли не реагувати на одного-двох бійців, то тепер становлять загрозу практично постійно.
«Але головне не змінилося: якщо піхота копає — вона виживає», — наголошує військовий.
248 діб під загрозою російських дронів
Із вересня 2025-го до червня 2026 року Андрій перебував на позиціях у Степногірську. Увесь цей час над ними постійно літали російські безпілотники.
Військовий переконаний: на війні страшно всім. Тому новим бійцям він нагадує про необхідність бути уважними, дбати про власну безпеку й не втрачати людяності.
«Я їм кажу: очі, ноги, вуха — мають працювати завжди, як і віра у те, що ви маєте жити, ви маєте це знати. І завжди, що б там не було, маєте залишатися людьми», — розповідає Андрій.
Самому йому вистояти допомагали зв’язок із командуванням, підтримка побратимів, нічні доставки необхідного дронами та розмови з рідними. Навіть кілька слів по рації давали відчуття, що близькі поруч.
«Рідні чули нас, а ми чули їх. Я своїм казав, що все добре, вони мені казали, що все добре. Ніби не багато, але це давало величезний моральний підйом», — згадує захисник.
Як Андрій вивів полоненого з кілзони
Андрій мріє, щоб усі його побратими повернулися додому живими. Особливо — ті, хто зник безвісти. Він розуміє: якщо вони потрапили в полон, залишається шанс на обмін.
Саме ця думка допомогла йому вивести з небезпечної зони російського військового. Після бою українські бійці знищили групу окупантів, а один із росіян здався. Андрію доручили доправити його через кілзону до українських позицій.
«Мене трусило від ненависті до нього. Йому 20 років, а він приперся вбивати нас у нашій країні. Він повторював, що йшов не вбивати, а просто грошей заробити», — розповідає військовий.
Андрій знав, що після обміну росіяни можуть знову відправити полоненого на фронт. Такі випадки вже траплялися. Але він усе одно виводив його з надією, що це допоможе повернути додому хоча б одного українця з російського полону — можливо, когось із його побратимів, а можливо, зовсім незнайому людину.
Читайте також: Після Донецького Запорізький фронт для ворога є пріоритетним: речник УДА Сергій Братчук
Більше новин в телеграм: t.me/forpost_zp