69-річний Володимир Войченко, який має порушення слуху, самостійно вибрався з окупованих Пологів Запорізької області. За добу чоловік подолав понад 60 кілометрів на велосипеді через заміновані території та лінію бойового зіткнення. Дорогою він ховався від російських дронів, обходив міни та бачив тіла загиблих військових. Коли пенсіонер нарешті дістався Запоріжжя, його син спочатку не повірив, що батькові вдалося вижити.
Історію Володимира Войченка розповіло Суспільне Івано-Франківськ.
Погрози розстрілом, пограбування та голод: як чоловік жив в окупації
Російські війська захопили Пологи на початку березня 2022 року. Більшість родини Володимира виїхала: жінки з дітьми перебралися за кордон, а син Віталій, який працював рятувальником, залишився на підконтрольній Україні території.
Сам Володимир вирішив залишитися вдома, оскільки доглядав за хворою тещею.
За словами чоловіка, російські військові неодноразово приходили до його будинку, погрожували вбивством і грабували помешкання.
«Кілька днів поспіль росіяни приходили до мене додому й лякали, що застрелять. Собака постійно сиділа біля порогу — її теж пістолетом лякали. Я дуже боявся», — згадує Володимир.
Із будинку окупанти винесли телевізор, комп’ютер, посуд, побутову техніку та інструменти сина.
Життя в захопленому місті ставало дедалі важчим. Чоловік залишився без газу, води та електроенергії. Харчувався переважно тим, що вирощував на власному городі.
Понад рік він не отримував пенсію, тому був змушений позичати гроші навіть на найнеобхідніше.
Володимир працював столяром, але, за його словами, російські військові вбили його керівника. Після цього чоловік залишився і без заробітку.
Через голод він намагався отримати гуманітарну допомогу, яку роздавали окупанти. Однак, як розповідає пенсіонер, продуктів йому не давали.
«Просив, щоб мені щось дали, бо я був дуже голодним. Але там швидко все розбирали, а мені не давали й виганяли звідти», — розповів він журналістам.
Чоловік також стверджує, що став свідком масового поховання місцевих жителів, убитих російськими військовими. За його словами, неподалік будинку, на території зруйнованої автозаправки, окупанти скидали тіла людей у спільну яму.
Володимир розповів, що бачив, як двоє російських військових привозили тіла вантажівкою КамАЗ.
Замінувавши дорогу, росіяни залишили його без безпечного шляху
Після смерті тещі Володимир вирішив виїхати з окупації.
Вранці 28 вересня 2026 року він замкнув будинок, поклав до рюкзака українські документи, медичні довідки, трохи їжі та вирушив велосипедом у напрямку Запоріжжя.
Його шлях пролягав через окуповані Новокарлівку та Інженерне, а також прифронтову територію поблизу Малої Токмачки.
Дорогою чоловік бачив знищену військову техніку й тіла загиблих. Йому доводилося постійно стежити за небом, щоб вчасно сховатися від російських безпілотників, та уважно дивитися під ноги через мінну небезпеку.
На одній із ділянок він натрапив на річку, міст через яку був зруйнований. Перейти її вбрід чоловік не наважився, оскільки побачив поблизу російських військових. Інший шлях був замінований.
«Я вже не знав, як перебратися. Пізніше знайшов і поставив дошку, перевіз по ній велосипед та поїхав далі», — згадує пенсіонер.
«Український солдат перехрестив мене і сказав: іди далі»
На світанку 29 вересня, після доби небезпечної дороги, Володимир дістався околиць Оріхова. Там він побачив українських військових.
Чоловік пояснив, що не чує, та показав український паспорт і посвідчення Українського товариства глухих.
Захисники були здивовані, коли дізналися, звідки він прийшов і який шлях подолав.
«Спитали: “Як ти зміг пройти? Це ж дуже небезпечно. Там і дрони літають, і заміноване все”», — розповів Володимир.
На наступному посту військові знову перевірили його документи. Один із захисників передав інформацію по рації, а потім перехрестив пенсіонера та дозволив продовжити шлях.
Від Оріхова до Комишувахи чоловік їхав велосипедом дорогою, захищеною антидроновими сітками.
Згодом його помітив цивільний водій, який погодився підвезти Володимира до Запоріжжя. Коли пенсіонер спробував заплатити за допомогу, водій відмовився брати гроші.
У Запоріжжі дістався Клубу глухих, а звідти зателефонували синові
Приїхавши до Запоріжжя, Володимир самостійно знайшов місцевий Клуб глухих. Там він зустрів перекладачку жестової мови та розповів їй, як вибрався з окупації.
За словами чоловіка, жінка спочатку не могла повірити, що він сам пройшов через лінію фронту.
Працівники клубу допомогли зв’язатися із сином Віталієм, який на той час мешкав у Калуші Івано-Франківської області.
Для нього ця звістка стала справжнім потрясінням. Через окупацію син рідко мав можливість спілкуватися з батьком і не знав, що той вирішив самотужки перетнути фронт.
«Мені позвонили і сказали: “Ваш батько тут”. Я, звичайно, був у шоці. Як? Кажу: він же в окупації. Мені відповіли: “Та ні, ваш батько виїхав через нуль на велосипеді. Ми самі в шоці”», — згадує Віталій.
Уже 1 жовтня Володимир дістався Калуша та возз’єднався із сином.
Нині вони живуть разом і поступово облаштовують побут на новому місці.
Після років життя під російською окупацією чоловік особливо цінує спокій і можливість без страху виходити на вулицю.
«Тут — спокійно, а там неможливо жити вже було», — розповів Володимир.
Його син зізнається, що тепер нарешті може не хвилюватися через тривалу відсутність зв’язку з батьком. Найголовніше для нього — що вони знову разом.
Читайте також: Останню мешканку Малої Токмачки евакуювали запорізькі військові: дорога тривала місяць
Більше новин в телеграм: t.me/forpost_zp